кочет
КО́ЧЕТ, а, ч.
Пристосування на човні для кріплення весла; гніздо для весла.
Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по воді. Бабайки тихо ворушились в кочетах (І. Нечуй-Левицький);
Весла без діла лежали в кочетах, бо посудину несло водою і без того надто хутко (П. Панч);
Скриплять кочети, шумлять весла, хлюпоче за бортом тепла вода (В. Малик);
Веслярі спали в трюмі цілий день і цілу ніч, а тепер дружно зарипіли кочетами (І. Білик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кочет — ко́чет іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- кочет — -а, ч. Пристосування на човні для прикріплення весла; гніздо для весла. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кочет — А, ч. Пристосування на човні для прикріплення весла; гніздо для весла. Скриплять од вітру старі кочети. А ген на озері чотири квітнуть вирви. (Т.1, кн.2:222); Де ти хвиля, де той Стікс спасенний, кочети блаженні не скриплять, тільки ночі бовваніють стели, літери на стелах хлюпостять. (П-2:218-219). Словник поетичної мови Василя Стуса
- кочет — КО́ЧЕТ, а, ч. Пристосування на човні для прикріплення весла; гніздо для весла. Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по воді. Бабайки тихо ворушились в кочетах (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- кочет — Ко́чет, -та и ко́четь, -тя м. 1) Колышекъ на концѣ граділя, на который надѣвается деревянное кольцо, соединяющее плугъ и колішню. Чуб. VII. 399. 2) Въ лодкѣ: кочетокъ, каждый изъ двухъ колышковъ, въ которыхъ ходятъ весло. Мнж. 179. Словник української мови Грінченка