коштувати

КОШТУВА́ТИ див. ко́штувати.

КО́ШТУВАТИ, ую, уєш, рідко КОШТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Мати певну ціну, вартість у грошовому вираженні або іншому еквіваленті.

Груші були здорові і дорого коштували на ярмарку (І. Нечуй-Левицький);

Одна лише біда, що кошик з ягідками коштував аж цілих десять крейцерів (Н. Кобринська);

[Прочанин:] А дорого либонь земля коштує коло Єрусалима? (Леся Українка);

Калоші коштують цілісінький пуд борошна;

Квиток третього класу до Нікополя коштує, здається, 1 крб. 80 коп. (Б. Антоненко-Давидович);

Скільки ж у вас пуд жита коштує? (М. Стельмах);

Хоч мало коштує хлібина, Насправді ж їй ціни нема! (М. Гірник).

2. Вимагати певних грошових витрат; обходитися в якусь суму.

[Храпко:] Це діло трудне, забарне та й грошей багато коштує (Панас Мирний);

Грошей у нього в запасі було не дуже багато, а дві ями відразу копати і цямрувати, то день у день коштує (І. Франко);

Оті переносини [друкарні] й нове поповнення в обладнанні мусило коштувати не менше трьох тисяч злотих (Ірина Вільде);

// чого і з інфін., перен. Вимагати певних зусиль, утрат для свого здійснення.

Тоді тільки Кирило побачив, скільки сил коштувала гонитва (М. Коцюбинський);

[Зет:] Заспівав би краще. Ну, що коштує спробувать? (Леся Українка);

Коли б вона знала, скільки зусиль коштувало Чайці в такі щирі й теплі хвилини (Д. Бузько);

Про те, щоб взяти перевал в лоб, не могло бути й мови. Це коштувало б занадто багато жертв, але успіху не гарантувало (О. Гончар);

Кожна крупинка нашого досвiду коштує здоров'я, навiть рокiв життя (Р. Андріяшик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me