кріпитися

КРІПИ́ТИСЯ, кріплю́ся, крі́пишся; мн. крі́пляться; недок.

1. Твердо, стійко триматися; виявляти витримку в чомусь.

Та, наче явір вглиб, у корінь втятий, Я ще державсь, кріпився (І. Франко);

Пишу сьогодні коротенько: як не кріплюся, а тягне до ліжка (М. Коцюбинський);

Коли вийшли на дорогу, уповноважений .. звернувся до Романа. – Кріпися, козаче, отаманом будеш (П. Панч);

Молодий Семашко теж кріпився і намагався приховати свій смуток, щоб не завдавати ще більшого жалю матері (В. Малик);

– Кріплюся... Це мої всі плачуть коло мене, а я кріплюся. Вони ще погано мене знають (В. Шкляр);

* Образно. Нехай гнеться лоза, А ти, дубе, кріпись, Ти рости та рости, Не хились, не кривись (С. Руданський).

2. спец. Пас. до кріпи́ти 1–3, 5.

Кронштейн лінзи фотоелемента кріпиться гайками на двох стояках (з навч. літ.);

Двісті років тому вечірній Львів освітлювався олійними каганцями в ліхтарях, що мали три шибки і кріпилися до мурів будинків (Ю. Винничук);

Батько змайстрував мені саморобні ковзани: до дерев'яної основи кріпився пруг з коси, в тих колодочках він пропалив по дві дірочки (О. Бердник);

Кришка прекрасно закривала бочку і міцно кріпилася зсередини сталевим дротом (В. Нестайко);

Полотно в багатій рамі кріпилося до стіни надійно (Люко Дашвар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me