кувікання
КУВІ́КАННЯ, я, с.
Дія за знач. куві́кати і звуки, утворювані цією дією.
– Я не чую скрипку тую. От що рохкання свиняче Та кувікання... – се чую (А. Кримський);
Знадвору почулося пронизливе кувікання свині (Б. Харчук);
З дворів долинало кувікання поросят, кудкудакання курей (Ю. Бедзик);
І справді – з вискотінням, кувіканням і дурним хихотінням з-за кам'яної стіни з'явились із десяток гієн (Ю. Логвин).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кувікання — куві́кання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- кувікання — -я, с. Дія за знач. кувікати та звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кувікання — Куві́кання, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кувікання — КУВІ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. куві́кати та звуки, утворювані цією дією. З дворів долинало кувікання поросят, кудкудакання курей (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 107). Словник української мови в 11 томах
- кувікання — Кувікання, -ня с. Крикъ поросенка. Словник української мови Грінченка