кукіль

КУКІ́ЛЬ, ко́лю, ч.

1. Трав'яниста рослина родини гвоздикових із темно-рожевими, зрідка білими квітками.

Хома журився, Що .. кукіль у просі зародився (Л. Боровиковський);

Як вона любить тепер оте жито, ті блаватки та цвітки куколю, що де-де блискають, мов сині та рожеві зірки серед лісу золотистих стебел!.. (І. Франко);

– Оцей жовтий – осот, а червонуватий – кукіль. Найлихіші вороги наших ланів (О. Донченко);

* У порівн. Хай буде в велелюднім тлумі тому Вілль, мов кукіль серед поживних зіль (Д. Паламарчук, пер. з тв. В. Шекспіра);

// перен. Щось непотрібне, те, що заважає.

Душа його була жорном накарбованим, жорном невпинним, що меле разом з добірним зерном кукіль і вівсюг життя (В. Підмогильний);

– Одним словом, .. вам доведеться виполоти у своїх поглядах, а можливо, й уподобаннях немало куколю (Н. Рибак);

Будь сіячем, і хай життя твоє Насущний хліб, а не кукіль дає (Л. Забашта).

2. Головний убір церковнослужителя або християнина-ченця.

Згадав я і сльози моєї матері, котра ревно плакала, коли вдягав я на голову кукіль, і подумав, що мені тоді не було її жаль (Валерій Шевчук);

Після постригу у велику схиму монаху вручають ще кукіль (з наук.-попул. літ.);

У патріарха усі ж ті самі елементи одягу, що й в єпископа, тільки відмінність у тому, що він носить кукіль – головний убір із зображенням серафимів (з наук.-попул. літ.).