кумин
КУМИ́Н, а́, е́.
Прикм. до кума́.
Федiр i Марина приложилися вустами до тiї куминої руки (Панас Мирний);
Ще день пішов на кумині розпитування й розохкування (П. Загребельний);
// Який належить кумі.
Кумина хата горіла, а твоя тітка руки нагріла – от ми й родичі (приказка);
Не додому вночі йдучи З куминої хати І не спати лягаючи, Згадай мене, брате (Т. Шевченко);
Через дорогу під куминими Уляниними ворітьми – кілька колодок лежить (Остап Вишня);
Він так щиро заходився обробляти пухкеньку кумину грядочку, що з тих трудів аж занедужав (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кумин — куми́н прикметник Орфографічний словник української мови
- кумин — -а, -е. Належний кумі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кумин — КУМИ́Н, а́, е́. Належний кумі. Не додому вночі йдучи З куминої хати І не спати лягаючи, Згадай мене, брате (Шевч., II, 1953, 179); Через дорогу під куминими Уляниними ворітьми — кілька колодок лежить (Вишня, І, 1956, 18). Словник української мови в 11 томах
- кумин — Куми́н, -а́, -е́ Принадлежащій кумѣ. Кумина хата горіла, а твоя тітка руки нагріла — от ми і родичі. Ном. № 9347. Не додому вночі йдучи з куминої хати і не спати лягаючи, згадай мене, брате. Шевч. 446. Словник української мови Грінченка