кумир

КУМИ́Р, а, ч.

1. Статуя, якій язичники поклоняються як божеству; ідол (у 1 знач.).

Суворі, німі, незрозумілі стояли ці кумири, навкруг них на високих кілках біліли черепи тварин, у повітрі над требищем, чуючи поживу, літало вороння (С. Скляренко);

Головний кумир Світовид .. зображувався так: із стовбура дерева вимальовуються фігури тварин, птахів і риб, над ними – чоловік і жінка.., а ще вище – чотириликий Дайбог і зображення сфери Сонця-Ярила (О. Бердник);

// заст. Статуя взагалі.

[Кембль:] Бачиш, портрети лиш мальовані бувають, все ж ліплене і різьблене – кумир, а не портрет (Леся Українка).

2. перен. Той, хто служить предметом захоплення, поклоніння; ідол (у 2 знач.).

Юрба і побожно, радісно, з ентузіазмом слухає свого новоутвореного кумира (В. Винниченко);

[Шалімов:] Я бачу, ти тут не нудьгуєш без мене. Швидко знайшла собі кумира. Поряд, під самим боком (І. Кочерга);

Невдячні глядачі на час його й забули, як те й буває подеколи з черговим кумиром юрби (О. Ільченко);

Були палкі та пристрасні шанувальники, ладні відстоювати честь свого кумира будь-якими засобами (О. Авраменко, В. Авраменко);

Тазін того дня кудись запропастився .. Оплакував десь, видно, свого кумира (М. Андрусяк);

Дмитро саме тому й носив коротенькі вусики і зачісувався навскіс, аби бути схожим на свого неперевершеного кумира (В. Кожелянко);

У всякого молодого актора чи актриси звичайно є свій кумир, якому він беззастережно віддається всім серцем і таємно чи явно схиляється перед ним. Таким кумиром для мене був видатний актор українського театру Василь Юрчак (з мемуарної літ.).