куничий
КУНИ́ЧИЙ, а, е.
Прикм. до куни́ця; куничний.
Старці вирішили сплатити житом – по ходовій ціні: півпуда за куничий смушок, півберковця за дві овечки (І. Білик);
Найбравіші з-поміж них носять .. сукняний халат, підбитий лисячим або благородним куничим хутром, шапка з такого ж хутра та чоботи з червоного сап'яну без острогів (з наук.-попул. літ.);
// Зробл. з хутра куниці (у 1 знач.).
Граф Ганелон наляканий був дуже, У гніві скинув він куничу шубу, Зоставсь на ньому лиш каптан шовковий (В. Пащенко, пер. з фр. епосу “Пісня про Роланда”).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me