курсив

КУРСИ́В, у, ч.

1. Друкарський похилий шрифт із літерами, подібними до рукописних.

Підкресливши для курсиву коротку присвяту “Пам'яті Сергія Загірного”, він, забравши рукопис в портфель, пішов його здати (В. Підмогильний);

Вихідного дня в безлюдній друкарні ми взялись самі набирати свої вірші найкращими шрифтами – світлим цицеро та дефіцитним у нас курсивом (О. Гончар);

За мене пише комп'ютер – кирилицею, латинкою, яким завгодно шрифтом, болдом, курсивом, італіком – чітко, красиво, акуратно, але мій почерк розсипався, від невжитку атрофувався (Л. Костенко);

Дотримуючись послідовно буквалізму, слово вечорниці в українському тексті теж виділили курсивом (з наук. літ.).

2. Те саме, що скоро́пис.

Був ще й третій тип письма – “скоропис”, або курсив, що з відповідними змінами дійшов до наших днів (з наук. літ.);

Вже в XVI ст. півустав поступово переходить у скоропис (курсив), що в XVII ст. стає панівним (з наук. літ.).

(1) Курси́в мій (наш) – вказівка при цитуванні, що надруковані курсивом слова виділені не в оригіналі.

Сироватка їв не поспішаючи, ложку ніс до рота красиво (курсив мій. — Т. І.), підставляючи під неї човником долоню (з наук. літ.);

Можливо, йдеться про сінокіс у мокрій (болотистій) долині якоїсь річки (потоку) (курсив наш. – С. В.) (з наук. літ.);

Робить елегантний підсумок: кожна нація поділена, але вона існує і розвивається за рахунок цих поділів” (курсив наш. – І.С.). (з навч. літ.).