кутуляти
КУТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що, розм.
1. Жувати (у 1 знач.).
Дід одійшов, узяв клунок і приніс до куреня. Вийняв пиріг, дав малому, а недоїдений сам почав кутуляти (Панас Мирний);
Артем мовчав. Він передбачливо, зарані ще, посеред батькового запитання, кусонув хліба, наскільки рота хватило, і, кутуляючи зараз, природна річ, не міг же відповідати (А. Головко);
Вдоволений цар сів за стіл і кутуляв ковбасу з капустою (Ю. Мушкетик);
Степан кутуляв мляво, наче не мав зубів, але потроху добирався до денця (В. Шкляр).
2. розм. Незручно, повільно пересуватися.
Ну так, видно, жінка перевзувається на роботі, щоб не кутуляти на високих підборах (О. Ірванець).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кутуляти — кутуля́ти дієслово недоконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
- кутуляти — див. їсти Словник синонімів Вусика
- кутуляти — -яю, -яєш, недок., перех., діал. Жувати (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- кутуляти — ЖУВА́ТИ (роздрібнювати їжу, корм у роті), ПЕРЕЖО́ВУВАТИ, ПЕРЕМИНА́ТИ, ЖМА́КАТИ розм., ЖМАКУВА́ТИ розм.; РОЗЖО́ВУВАТИ, ПЕРЕТИРА́ТИ (старанно); ЖВА́КАТИ розм., ЖВАКУВА́ТИ рідше (перев. утворюючи певні звуки); КУТУЛЯ́ТИ діал. (через силу, повільно). — Док. Словник синонімів української мови
- кутуляти — КУТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., діал. Жувати (у 1 знач.). Дід одійшов, узяв клунок і приніс до куреня. Вийняв пиріг, дав малому, а недоїдений сам почав кутуляти (Мирний, І, 1954, 170); Артем мовчав. Словник української мови в 11 томах
- кутуляти — Кутуля́ти, -ля́ю, -єш гл. Плохо жевать (напр. о беззубомъ). Вона не їсть, а кутуля, як та баба. Кобеляк. у. Хліб — як сухарь сухий, насилу кутуляв його Чіпка. Мир. ХРВ. 179. Словник української мови Грінченка