куфайка

КУФА́ЙКА, и, ж., розм.

1. Те саме, що фуфа́йка.

Синя китаєва молдавська куфайка на ньому вся попроривалась, неначе він біг через терен (І. Нечуй-Левицький);

Вперше після зими скидаю свою ватяну куфайку (О. Гончар);

Старші, правда, і ввечері займали полиці: шапку під вухо, куфайку на голову, і хропи до своєї зупинки (А. Дімаров);

Лежать мерці, подекуди в білих полотняних штанях, подекуди в куфайках і зітлілому шматті, присипані любистком, а подекуди й просто складені купою (Е. Андієвська).

2. Тепла плетена, вовняна або байкова сорочка чи безрукавка.

Виявляється, там [на горищі] зберігалися не тільки старі куфайки та драні ковдри (А. Кокотюха);

Іноземець перед походом в гори іде у магазин, купує весь необхідний одяг, навіть спідня білизна призначена для гір. Наш же турист бере стару куфайку, старі черевики (з газ.);

* Образно. І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс (Л. Костенко).