кучерявий

КУЧЕРЯ́ВИЙ, а, е.

1. Який закручується (про волосся, шерсть тощо).

Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною (І. Нечуй-Левицький);

Мар'я .. вимивалася в милі, розчісувала свої кучеряві коси і пов'язувала голову (Панас Мирний);

Спалахнув Рябов і люто трусонув кучерявим чубом (О. Довженко);

Під кучерявою, старанно підстриженою борідкою чорнів зав'язаний метеликом широкий бант (Ю. Винничук);

Біле ягнятко було заблукалося межи волів. Воно бігало .. з таким страхом, що кучерявий волос на нім дрожав [дрижав] (В. Стефаник).

2. Який має кучері; з кучерями.

Молодець був жвавий, Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок (І. Котляревський);

Вона ласкаво погладила його кучеряву головку (І. Франко);

Уяви собі, що мій батько, дворянин, .. обклався тепер українськими граматиками й читанками, найняв собі якогось кучерявого студентика і старанно студіює українську мову (Б. Антоненко-Давидович);

// у знач. ім. кучеря́вий, вого, ч.; кучеря́ва, вої, ж. Людина з волоссям, що в'ється.

– Розумієш, кучерява, чого ми хочемо? – підійшов Козаков до худорлявенької дівчинки (О. Гончар);

// перен. З густим, розкішним листям (про дерева).

І горобина, і дуб кучерявий поспліталися вітами зеленими (Марко Вовчок);

У закутку базарного майдану Росли берези кучеряві колом (М. Рильський);

// перен. Про місця, вкриті буйною зеленню.

Далекосхідна тайга проноситься під літаком тисячами кучерявих сопок (О. Довженко);

// перен. З хвилястою поверхнею, схожою на завитки (про хмари, дим і т. ін.).

Сонце вже спускалося за гору і горіло променистим огнем, золотячи сумні кучеряві хмари (Панас Мирний);

* Образно. Над гірськими вершинами одинокий заводський димар .. виводив якийсь кучерявий малюнок (С. Чорнобривець).

3. перен. Вигадливий, надмірно прикрашений (про мову, мовлення).

Не для людей, тієї слави Мережані та кучеряві Оці вірші віршую я (Т. Шевченко);

Боже, як я ненавиджу .. мої кучеряві слова. Словесна патока (В. Дрозд).