кінський

КІ́НСЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до кінь 1.

Тільки іскра з-під копит кінських сипнула та й з очей зникли [Кармель з товаришами] (Марко Вовчок);

З вулиці, крізь одчинене вікно летіла до кабінету лайка, скрип коліс та хлюпання кінських ніг (Б. Антоненко-Давидович);

// Власт. коневі, коням.

Йому здалека відповідало кінське іржання (О. Донченко);

Кліпнувши очима від кінського іржання, Максим подивився і здивовано побачив перед собою таку картину: туман зник (І. Багряний);

Коні бігли клусом. Пахло збіжжям, кінським потом, дорожньою пилюкою, полями (М. Томчаній);

// Такий, як у коня.

Пив він, зажмуривши очі, великими кінськими ковтками (Григорій Тютюнник);

// Признач. для коней.

І потовчене було чавило за містом, і потекла кров із чавила аж до кінських вуздечок, на тисячу шістсот стадій (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Пропонували [гості] двосічні мечі, бронзові шоломи, срібні прикраси для кінської збруї (О. Бердник).

2. Те саме, що кі́нний 1.

За вербами заторохтів кінський візок (І. Нечуй-Левицький);

То були не люди, а кістяки, виснажені, обдерті .. Вони їхали у кінських возах (А. Чайковський);

// Пов'язаний з їздою на конях.

– Іподром [з літака], де кінські перегони неділями влаштовуються, – .. не широкий шлях, а кинутий на зеленім килимі мотузок... (Остап Вишня);

Виступив перший Евмел, численного люду володар, Син славетний Адмета, у кінських змаганнях умілий (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).

3. Уживається як складник деяких ботанічних назв.

По берегах і корчах .. кінської м'яти вигрівалися жаби і скакали з плюскотом у воду (Н. Кобринська);

Котили гарбуза з-під полу і несли полатаний мішечок із соняшниковим насінням, підрешіток із пшеничкою “кінський зуб” (В. Барка);

– Я змішав рослини, одні з яких викликають блювання, а інші – його зупиняють: .. копитняк європейський, копито кінське і сфагн (С. Андрухович);

Корінь кінського щавлю заготовляють навесні або восени і використовують для виготовлення ліків (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me