лада

ЛА́ДА, и, ж.

1. (з великої літери). У слов'янській міфології – богиня світової гармонії, домашнього вогнища, кохання й шлюбу, мати Богів, старша Рожаниця, Богиня світової гармонії, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих справ, врожаю, родючості.

На відлюдді, в яру, навколо статуї задуманого Лада дівчата хороводом ходили і співанки, мов пави пір'я, ронили (Б. Лепкий);

Лада-богиня, рястом прибрана, землю красою своєю осяяла (Н. Королева).

2. Пестливе називання дівчини, жінки (перев. у звертанні).

[Ж у р е й ко:] Моя то лада, княже, I за її я мушу встати честь (І. Кочерга);

Вона .. поклала йому руки на плечі, злегка схилила голову набік, так що руса коса упала їй на груди, і, ніби лебідка, пливла поперед нього, теж не відриваючи погляду від свого лада (В. Малик);

Вона вперше відчула себе вільною, вперше могла бігати отак і горнутись отак до любої серцю людини, до свого лада, й ніхто не гримав на неї, й Людота дививсь їй у вічі, мов у глибокі кринички (І. Білик).