ладити

ЛА́ДИТИ, джу, диш, недок.

1. з ким. Жити в мирі, злагоді; дружити (у 1 знач.).

Завжди він умів з людьми ладити (Ю. Бедзик);

Загалом ми чудово ладили й були, як то кажуть, створенi один для одного (О. Авраменко, В. Авраменко);

Вони товаришували і ладили один з одним (С. Жадан).

2. що, розм. Те саме, що ла́годити 1.

Ой зацвіла калинонька в лузі, Вломилася поличенька в плузі. Ой чи мені поличеньку ладити, Чи до дівчини на зальоти іти? (П. Чубинський);

Клопоталися чоловіки у тому саду: пісок возили, східці по згір'ю направляли та місточки через рівчаки ладили (Марко Вовчок);

Я мав що їсти, у що одягнутися і не тільки ладив авта [автомобілі], а й ходив на засідання Народного дому (У. Самчук);

Спохватившись, Іван Семенович взявся ладити руру (М. Івченко).

3. що, розм. Те саме, що готува́ти 1; лагодити (у 3 знач.).

Стали похорон ладити. От уже й домовину принесли новеньку, всипали квітками пахучими (Марко Вовчок);

[Гомін серед молоді:] Музики йдуть! Музики! Ладьте місце для музик! (І. Франко);

Данкевич пішов скорою ходою додому. Застав тещу при тім, як ладила підвечірок (О. Маковей);

Та трохи зварив, – каже Непорадний, оглядаючись заклопотано на козаків: – Не сподівався тільки гостей... я ладив на п'ятьох, а вас, слава Богу, чи не п'ятдесят (А. Чайковський);

Опіда ватру ладить. З тисових галузок, що смертю дихають (К. Гриневичева);

// Організовувати, збирати, доводити до стану готовності.

Не корилась Україна, Повстанські ладила війська На клич Тараса й Северина (М. Рильський);

// Наперед визначати; намічати (у 2 знач.).

Вже тоді вона мене на зятя ладила для своєї Карольки (Б. Лепкий);

– Не таку йому жінку ладять Кіндрат Дорофійович і Домна Федорівна (В. Логвиненко);

// Заготовляти.

Докія ладила вже для неї рушники, постіль (О. Кобилянська);

Чоловік, якому вже було десь під п'ятдесят, почав ладити шприци (Любко Дереш).

4. що. Те саме, що нала́годжувати 4; ладнати (у 7 знач.), настроювати (у 1 знач.).

Узяв він ліру, довго ладив, І здавалося, що рад Був щось звати із давнини (Я. Щоголів).