ладитися

ЛА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок.

1. тільки 3 ос. Іти успішно; удаватися (про справи, про розмову).

Без учителя чогось діло не ладилось, і співи скоро спинилися (С. Васильченко);

Розмова в них не ладилась. Казимир щось не договорював (С. Скляренко);

Після весілля в Глущуків почало не ладитись життя (С. Чорнобривець);

Пройшли мовчки по дворі. Балачка чомусь не ладилась (М. Івченко);

А я здогадуюсь, що й сімейне життя у Хаблаха ладиться (В. Дрозд);

Мабуть, не скоро діло почне ладитися (А. Кокотюха);

// безос., з чим і без дод. Не щастить; не йде, як передбачалося.

Як не ладиться, то й у печі не гориться (Номис);

Зі спектаклем, вже зовсім готовим, щось не ладилось (М. Коцюбинський);

Все, рішуче все не ладилося сьогодні! (В. Владко);

// Бути злагодженим, гармонійним (про спів, гру і т. ін.).

Мусадзе слухняно заграв. І хоч співали вони стократ гірше, ніж звичайно, проте тепер пісня вже ладилася (В. Собко).

2. до чого, на що, куди і без дод., розм. Те саме, що готува́тися 1; лагодитися (у 1 знач.).

Але поки монголи радились і ладились до ударного приступу, Максим також не дрімав (І. Франко);

Ладяться козаки в дорогу; Семен з ними (Марко Вовчок);

Поляки мусили приставати в поході і ладитися до оборони (А. Чайковський);

Люд ладиться до війни, а не до спокою (П. Загребельний);

Адже ти, здається, .. заміж за нього ладишся (І. Нижник);

// з інфін. Мати намір що-небудь зробити.

Сонце ладилось заходити... (О. Кобилянська);

Вуздечка роздирала йому [коневі] губи, і він ладився стати дибки під залізною рукою свого господаря (З. Тулуб).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me