лебедіти

ЛЕБЕДІ́ТИ, джу́, ди́ш, недок.

1. Говорити неясно, неправильно вимовляючи слова; лепетати (про дітей).

Дивився [Семен] у вікна, і причувалося йому, як діти лебеділи: – Тату! Сцо нам ви плинесли з міста?.. (Мирослав Ірчан);

// Говорити незв'язно, нерозбірливо; белькотати.

– Да-да-да!.. – лебедів зовсім розварений інспектор, усідаючись на бричку (Дніпрова Чайка);

Мальва все ще не могла отямитися, схлипувала і, оглядаючись весь час назад, лебеділа крізь сльози: – Чому ми джаври, мамо? Я не хочу, не хочу (Р. Іваничук);

// Звертатися до кого-небудь ласкавими, ніжними словами.

Ержі незабаром прокинулась і заплакала. Маргіт тривожно нахилилась над нею, щось ласкаво лебеділа до немовляти (О. Гончар);

* Образно. Смеречина шуміла легоньким [легеньким] шумом і нашіптувала.., що сеї ночі буде їх любість обіймати, і на ручках заколисувати, і над личком лебедіти (Марко Черемшина).

2. Настирливо або слізно просити; жалібно молити.

– Змилуйтеся, даруйте життє [життя] що я вам винен?.. – лебедів хлопчина, коли Сенько ухватив його за ковнір сорочки і підняв праву руку над його головою (І. Франко);

– Ах, порадьте, дідусю, порадьте! – лебеділа Катерина. – Бо вже сама не знаю, що мені робити: чи втопитись, чи в землю провалитись (Т. Бордуляк);

- Мід вашими устами пити! — лебедів тивун (К. Гриневичева);

З усіх боків тяглися до нього старці: сліпі, безногі – гугняво лебеділи милостині (З. Тулуб);

– Пане Антипе, – лебедів Барон,- скажіть, за що? Замовте за мене слово, ну, як це так?.. Я ж душу, душу вам віддав (Р. Іваничук).

3. Співати, наспівувати (звичайно жалібні мелодії).

Зачав пісню лебедіти слізними словами (Сл. Б. Грінченка);

В цей час продовжувала [мама] щось жалібне вголос лебедіти: їй і на думку не спадало, що побачення з батьком могло викликати в мене якісь інші почуття, ніж у неї (О. Забужко).

4. перен. Бути схожим чимось на лебедя.

І на небі лебеділа рожево-біла хмариночка (С. Тельнюк);

Добре прогріта нива м'яко парувала й наче аж лебеділа в бентежному чеканні засіву (І. Нижник).