легісти
ЛЕГІ́СТИ, ів, мн. (одн. легі́ст, а, ч.; легі́стка, и, ж.).
Середньовічні правники в Західній Європі, які впроваджували в юридичну практику цивільне римське право, протиставляючи його церковному (канонічному) праву та феодальним звичаям.
Під впливом так званих легістів, знавців римського права, він [Людовік IX Святий (1226-1270)] проводив ідею необмеженої монархії, зменшуючи права великих васалів (І. Крип'якевич);
Легісти визнавали, що закони повинні приносити користь народу, бути благом для усіх (з наук.-попул. літ.);
Як основу суспільного порядку легісти визнавали закон, а гуманність і обов'язок вони вважали згубними для Держави (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- легісти — -ів, мн. Середньовічні західноєвропейські юристи, які розробляли та запроваджували в юридичну практику римське право. Великий тлумачний словник сучасної мови
- легісти — легі́сти [від лат. lex (legis) – закон] середньовічні юристи, що впроваджували цивільне римське право, протиставляючи його церковному праву та феодальним звичаям. Словник іншомовних слів Мельничука