лекція

ЛЕ́КЦІЯ, ї, ж.

1. Усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або середньому спеціальному навчальному закладі.

Вчора увечері Стражеско показував мене студентам і читав їм лекцію. З неї я зрозумів, що мені ліпше тепер, ніж було (М. Коцюбинський);

Тоня Турбай одержує відпустку на десять днів слухати лекції і складати екзамени зимової сесії (В. Собко);

Деякі лекції нам за браком місця читали не у головному корпусі, а в розташованих поблизу школах (Ю. Андрухович);

Він за освітою фізик-мікроелектронник і читає лекції в університеті (з газ.);

// Публічне читання на певну тему.

Власне, я таки з лекції, але уявіть собі з лекції українізації (В. Підмогильний);

[Ромодан:] Чули, товаришу Овчаренко? Доведеться вам поїхати почитати лекції на селі (О. Корнійчук).

2. звичайно мн. Записи курсу з якого-небудь навчального предмета, публічних читань, складені лектором або слухачем.

Під вікном стояв чималий стіл, на ньому були розкидані книжки та розтріпані зшитки університетських лекцій Настиного брата (Леся Українка);

Якщо так, то не варто було й лазити сюди. Тільки одяг псували. А лекцію я міг би і дома прослухати (В. Владко).

3. заст. Заняття у початковій або середній школі, звичайно приватне.

До 1892 року я, потай од жандармів, займався приватними лекціями (М. Коцюбинський);

// Зміст шкільного завдання.

Він пригадував давні розмови та слова свого вчителя Хоцінського, як, от школяр пригадує вивчену лекцію (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me