лихач

ЛИХА́Ч, а́, ч., розм.

1. Водій, що заради вихваляння або задоволення практикує швидку й ризиковану їзду.

– Обіцяєш, а потім... Сказано ж: натура – як у тура! Всією натурою лихач і порушник... (О. Гончар);

Траплялося, коли кортеж мчав спецтрасою, до нього раптом починав підлаштовуватись який-небудь автоудалець [автозавзятець], лихач, щоб і собі проїхатись без перепон (В. Чемерис);

– Твій старий – лихач, – відгукнувся Черненко (А. Кокотюха);

Медсестра зауважила, що людина ніколи не знає, коли її може спіткати біда, а тим більше на дорогах, де гасає стільки лихачів (В. Хрущак).

2. заст. Візник екіпажа з баским конем, а також сам екіпаж з таким конем.

Капніст мовчки стрибнув у фарбовані ґринджоли, бородатий лихач ловко накинув йому на коліна овчину (В. Малик).