лихоліття

ЛИХОЛІ́ТТЯ, я, с.

Часи тяжкого лиха, бідування народу.

Розказали кобзарі нам Про войни [війни] і чвари, Про тяжкеє лихоліття... Про лютії кари, Що ляхи нам завдавали (Т. Шевченко);

Думаю, що сад наш розцвівся в той день так могутньо за все своє горе, за всі муки, пережиті ним у лихоліття окупації (О. Гончар);

Мовили, що се Олегове лихоліття минеться, коли у деревській землі виросте Оскольдич – Малко, з яким втекла колись із Києва деревська княгиня Ярка... (Р. Іванченко);

І от злою волею долі за дві війни та лихоліття по них рід Вербицьких щез (Ю. Мушкетик);

// Лихо, бідування в такі часи.

Знає Господь дні невинних, а їхня спадщина пробуде навіки, за лихоліття не будуть вони посоромлені, і за днів голоду ситими будуть (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Пісня волі, споетизованої, може, в дні лихоліття, чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми (М. Коцюбинський);

Лихоліття перевіряло людей на справжність (І. Білик);

В каплиці Домагаличівській, котра присвячена була найсвятішій Панні Марії, був завше великий тлум люду. Особливо це стосувалося тої пори, коли загрожували Львову війни і лихоліття (Ю. Винничук);

Ні тяжке лихоліття, ні втрати друзів і родичів, ані острах за власне життя не погасили та й не остудили в них у грудях полум'я кохання (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

лихоліття

Значення в інших словниках