личенько
ЛИ́ЧЕНЬКО, а, с., нар.-поет.
Пестл. до лице́ 1, 3.
Червоною китайкою Личенько накрито (з народної пісні);
Уродилася Настуся – Любо подивитись, Із личенька рум'яного хоч води напитись (П. Куліш);
Та вже до меншого брата вона більш промовити не здолала – затулила личенько обома ручечками й гірко заридала (Марко Вовчок);
Недавні ще сльози на личеньку знати (Б. Грінченко);
* Образно. Усміхни, народ, своє личенько! (П. Тичина).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- личенько — ли́ченько іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- личенько — див. лице Словник синонімів Вусика
- личенько — -а, с., нар.-поет. Пестл. до лице 1), 4). Великий тлумачний словник сучасної мови
- личенько — спада́ти / спа́сти з лиця́ (на лиці́, на виду́). Ставати блідим, змученим; марніти. — Молодая дівчинонька, Чого з лиця спала? (Укр.. думи..); — Мабуть, тебе, сину, там так понівечили, що кістки цілої не оставили?... Фразеологічний словник української мови
- личенько — ЛИ́ЧЕНЬКО, а, с., нар.-поет. Пестл. до лице́ 1, 4. Червоною китайкою Личенько накрито (Укр.. лір. пісні, 1958, 356); Сама мила, невеличка, І очі сивенькі, Коси довгії русяві, Личенька повненькі (Рудан., Вибр., 1959, 458); *Образно. Усміхни, народ, своє личенько! (Тич., II, 1957, 186). Словник української мови в 11 томах
- личенько — Лице́, -ця́ с. 1) Лицо. Гарна, хоч з лиця води напитись. Ном. № 8450. До лиця. Къ лицу. Ном. № 11169. з лиця́ спасти, упасти, на лиці упасти, — змарніти. Похудѣть въ лицѣ. Розважали матусеньку, таки з лиця спала. Мет. 22. Невістка скаржиться. Словник української мови Грінченка