ловитися

ЛОВИ́ТИСЯ, ло́виться; мн. ло́вляться; недок.

1. Потрапляти на гачок, у пастку тощо (про рибу, звірів і т. ін.).

Лови рибку, як ловиться (Номис);

[Петро:] А що, діду, рої ловляться? (Панас Мирний);

Він [Сергій] то піднімав поплавок, то опускав, замінював гачки. Та марно: риба не ловилася (В. Малик);

Був круг міста [Києва] бір великий, і ловився там всякий звір (А. Михайленко);

* Образно. Усі наступні дні Сергій був дуже неуважний і ввесь час ловився на тому, що думає про зовсім сторонні речі (І. Білик).

2. за що, чого, діал., і без дод. Хапатися, триматися за що-небудь.

Олена піднесла обі долоні вгору й ловилася за вуха й за чоло (Л. Мартович);

Великими руками ловилися [люди] землі (В. Стефаник);

Ловлюся за тебе руками, але зісковзують пальці (О. Забужко);

* Образно. Ловлюся за рятувальну думку, хоча й знаю: нічого не трапиться, нікому ніщо вже не допоможе, вона увірветься, і все буде так, як бувало вже сотні разів раніше (С. Андрухович).

3. перен. Сприйматися.

Його слова ловились у польоті і подавалися з уст до уст (І. Франко).

◇ (1) Лови́тися (попада́ти, попада́тися і т. ін.) / злови́тися (попа́сти, попа́стися і т. ін.) на гачо́к (рідко на ву́дочку) – бути, виявитися ошуканим, обдуреним (перев. довірливо ставлячись до кого-, чого-небудь).

Богдан уловлює [все].., а Хворостенко зразу ж ловиться на гачок (М. Стельмах);

– Не заходьте надто далеко, отче Якове, – застеріг Верещинський. – Не ловіться на московський гачок... (Р. Іваничук);

Він жив удома, допомагав справжнім французам, але не вберігся, попав на гачок (Ю. Яновський);

Не піймався [полковник Богун] на гачок, а сам винищив аж два полки (П. Панч);

На цю вудочку попався Красін (Ф. Бурлака);

Пані Шульжевич тільки тепер зрозуміла, що вона проговорилась, сама впіймалась на гачок (Ю. Збанацький);

(2) Отака́ (от така́) лови́сь! <�Оттака́ лови́ся!> – уживається для вираження здивування, радості, захоплення і т. ін.

За правду б'ють, за брехню віри не дають. Оттака ловися! (Сл. Б. Грінченка);

– Отака ловись! І попрощатися з Петром не дадуть! – каже Пилип. – Біжи ж ти, Петре, на квартирю [квартиру], та забирай клунки (І. Карпенко-Карий);

– Дядьку, – покликав. – А ви хто мені є? – Як се – хто? Навчитель. – Не про те питаю: содруг а чи недруг? Отака ловись. Ні, се й справді не отрок, а міх із солідами (Д. Міщенко).