1. Словник української мови у 20 томах

луна

ЛУНА́, и, ж.

1. Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань.

Защебетав соловейко – Пішла луна гаєм (Т. Шевченко);

Полем геть-геть пішла луна, одгукнувшись аж там десь, у сонному хуторі (С. Васильченко);

Останні слова, повні гніву, звучали так патетично і дзвінко, як залізо на заводі – луна пішла по залях (В. Барка);

* У порівн. По селу луною розкотилася вістка (М. Коцюбинський);

І знову, як луна, в усіх шести тунелях стіни відповіли пульсуючим мерехтінням, повторили порядок спалахів (І. Росоховатський);

// перен. Те, що доноситься здалеку; відгомін (у 2 знач.).

В країну смутку вітерець прилине І принесе мені луну розмови (Леся Українка);

Пісню душевну співає Сосюра, Аж до Джамбула доходить луна (з газ.);

// чого, перен. Про те, що є відгуком на що-небудь.

Побачиш ти [читачу] в пісні моїй Луну своїх власних надій... (М. Рильський).

2. перен., розм. Те саме, що сла́ва.

Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок).

Віддава́ти / відда́ти луно́ю (відлу́нням) див. віддава́ти.

◇ (1) Аж (рідко ті́льки) луна́ йде (розляга́ється, рідше гоготи́ть і т. ін.) / пішла́ (розлягла́ся, рідше загоготі́ла і т. ін.), перев. зі сл. гукати, співати і т. ін. – так, що далеко чути; дуже голосно, сильно.

Як заспівають “Реве та стогне...”, то тільки луна йде (з народної творчості);

Щебечуть солов'ї, аж луна розлягається (П. Куліш);

І справді, молодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розлягалась по полю (М. Коцюбинський);

Вона – то била гопака.., аж луна кругом гоготіла, то тиркала, то висвистувала (Панас Мирний);

Стрепенувся тоді козак, стиснув рукою списа, та як крикне, аж луна пішла гаєм (Б. Антоненко-Давидович);

Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглась по печер (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. луна — Луна́: — заграва [16] — (пожежі): заграва [V] Словник з творів Івана Франка
  2. луна — (відбиття звуку) відлунок, поет, відлуння, відгук. Словник синонімів Полюги
  3. луна — луна́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. луна — ЛУНА, ВІДЛУННЯ Відбиття звуку од віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звучання, а також переносно. Защебетав соловейко – Пішла луна гаєм (Т.Шевченко); Пройдуть зливи, замовкнуть грози, Задрімають вітри на ланах. Літературне слововживання
  5. луна — Відголос, відгомін, відлуння, відгук, резонанс, відляск, відлунок, виляски; (добра) слава. Словник синонімів Караванського
  6. луна — Абомовня, видзвін, видзвони, виляск, виляски, відголос, відголоси, відголосок, відголоски, відгомін, відгук, відгуки, відзвін, відзвони, відзвук, відзвуки, відклик, відклики, відлуни, відлунок, відлуння, відляск, відлясок, відляски, одзвук, одзвуки... Словник синонімів Вусика
  7. луна — -и, ж. 1》 Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань; ехо. || перен. Те, що доноситься здалеку; відгомін (у 2 знач.). || чого, перен. Про те, що є відгуком на що-небудь. 2》 перен., розм. Те саме, що слава. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. луна — (гр. echo — відгук, луна) — 1. Ефект відбиття звукових хвиль, який сприймається роздільно від самого звуку (первісного імпульсу), якщо відстань в часі між ними дорівнює 0,05 — 0,06 сек. В разі меншої часової різниці відбиття звука сприймається не... Словник-довідник музичних термінів
  9. луна — • луна (ехо) - один з різновидів курйозних віршів (див. Курйозне віршування), характерних для поезії бароко. Це переважно двовірш, другий рядок якого складається з одного слова, що є частиною ост. слова першого рядка і звучить ніби його відлуння. Українська літературна енциклопедія
  10. Луна — Серія рад. космічних станцій для дослідження Місяця (1959-76); Л-2 була першим земним об'єктом, що потрапив на поверхню Місяця (1959), а Л-9 — здійснив посадку і передав фотографії (1966). Універсальний словник-енциклопедія
  11. луна — аж луна́ йде (розляга́ється, рідше гоготи́ть і т. ін.) / пішла́ (розлягла́ся, рідше загоготі́ла і т. ін.), перев. зі сл. гука́ти, співа́ти і т. ін. Так, що далеко чути; дуже голосно, сильно. Щебечуть солов’ї, аж луна розлягається (П. Фразеологічний словник української мови
  12. луна — ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯ поет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОС рідше, ВІ́ДГУ́Л рідше, РУНА́ діал. Словник синонімів української мови
  13. луна — Луна́, -ни́, -ні́, -но́ю (відголос) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. луна — ЛУНА́, и, ж. 1. Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань. Защебетав соловейко — Пішла луна гаєм (Шевч., І, 1951, 6); Він голосно й протяжно загукав, оглядаючись: — Ого-го-го-го-о!.. Словник української мови в 11 томах
  15. луна — Луна, -ни ж. 1) Отраженіе свѣта, отблескъ, зарево. Базарь горить, а на море луна йде. Скальков. Ист. Н. Сѣчи, 1846, III. 224. 2) Отраженіе звука, эхо, отголосокъ. Задзвонили, задзвонили, — пішла луна гаєм. Шевч. 157. Словник української мови Грінченка