луна

ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯ поет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОС рідше, ВІ́ДГУ́Л рідше, РУНА́ діал. Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Олійник); В цю мить за далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); В різних криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались не схожі відлунки, й ті відлунки вражали вас, бо навіть та сама криниця щоразу на ваш крик відповідала іншими відлунками (Є. Гуцало); А гудок все гудів. Часом він уривався, і тоді лише відгук лунав за Дніпром понад лісами та полями (А. Головко); Молодо, радісно засміявся (Довбуш), аж відгомін у горах розбудив (В. Гжицький); Ледь уловиш в шумі лісу Грізний відзвук грому (О. Ющенко); Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за городами (М. Стельмах); Десь далеко спалахували відблиски грозових блискавиць, і відголос грому віддавався в кімнаті гуркотом далекої канонади... (Я. Качура); Я чув відгул гармат (А. Малишко); І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула (Т. Шевченко).

СЛА́ВА (загальне визнання кого-, чого-небудь як знаменитого, авторитетного і т. ін.), ІМ'Я́ з означ.; ЗНАМЕНИ́ТІСТЬ, СЛАВНОЗВІ́СНІСТЬ, ПРОСЛА́ВА (широка, особлива популярність); ЛА́ВРИ мн. (як символ слави); БЕЗСМЕ́РТЯ уроч. (вічне існування в пам'яті людей як знак загального визнання кого-, чого-небудь); ЛУНА́ розм. (відзвук слави); ХВАЛА́, ПОХВАЛА́ заст., ОСА́ННА заст. (кому, чому — уславлення кого-, чого-небудь). Багатьом з них (бійців) ніколи вже не повернутись до рідної хати.. Пронесуть вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і поляжуть навіки (О. Довженко); Запорука його (А. Бучми) славнозвісності — у народності (П. Тичина); Про козака Мамая не одну вже сотню літ ішли слава й прослава (О. Ільченко); Вам (борцям) спліта побідні лаври Наша збурена доба, Бо то ви у ній створили Громадянина з раба (М. Чернявський); Я син землі, що родить хліб і мрію. Вона безсмертя кожному дала — Поету, космонавту, гречкосію (Д. Павличко); Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок); Моя книжка — осанна вічному, творчому життю (Уляна Кравченко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. луна — Луна́: — заграва [16] — (пожежі): заграва [V] Словник з творів Івана Франка
  2. луна — (відбиття звуку) відлунок, поет, відлуння, відгук. Словник синонімів Полюги
  3. луна — луна́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. луна — ЛУНА, ВІДЛУННЯ Відбиття звуку од віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звучання, а також переносно. Защебетав соловейко – Пішла луна гаєм (Т.Шевченко); Пройдуть зливи, замовкнуть грози, Задрімають вітри на ланах. Літературне слововживання
  5. луна — Відголос, відгомін, відлуння, відгук, резонанс, відляск, відлунок, виляски; (добра) слава. Словник синонімів Караванського
  6. луна — Абомовня, видзвін, видзвони, виляск, виляски, відголос, відголоси, відголосок, відголоски, відгомін, відгук, відгуки, відзвін, відзвони, відзвук, відзвуки, відклик, відклики, відлуни, відлунок, відлуння, відляск, відлясок, відляски, одзвук, одзвуки... Словник синонімів Вусика
  7. луна — -и, ж. 1》 Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань; ехо. || перен. Те, що доноситься здалеку; відгомін (у 2 знач.). || чого, перен. Про те, що є відгуком на що-небудь. 2》 перен., розм. Те саме, що слава. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. луна — (гр. echo — відгук, луна) — 1. Ефект відбиття звукових хвиль, який сприймається роздільно від самого звуку (первісного імпульсу), якщо відстань в часі між ними дорівнює 0,05 — 0,06 сек. В разі меншої часової різниці відбиття звука сприймається не... Словник-довідник музичних термінів
  9. луна — ЛУНА́, и, ж. 1. Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань. Защебетав соловейко – Пішла луна гаєм (Т. Шевченко); Полем геть-геть пішла луна, одгукнувшись аж там десь, у сонному хуторі (С. Словник української мови у 20 томах
  10. луна — • луна (ехо) - один з різновидів курйозних віршів (див. Курйозне віршування), характерних для поезії бароко. Це переважно двовірш, другий рядок якого складається з одного слова, що є частиною ост. слова першого рядка і звучить ніби його відлуння. Українська літературна енциклопедія
  11. Луна — Серія рад. космічних станцій для дослідження Місяця (1959-76); Л-2 була першим земним об'єктом, що потрапив на поверхню Місяця (1959), а Л-9 — здійснив посадку і передав фотографії (1966). Універсальний словник-енциклопедія
  12. луна — аж луна́ йде (розляга́ється, рідше гоготи́ть і т. ін.) / пішла́ (розлягла́ся, рідше загоготі́ла і т. ін.), перев. зі сл. гука́ти, співа́ти і т. ін. Так, що далеко чути; дуже голосно, сильно. Щебечуть солов’ї, аж луна розлягається (П. Фразеологічний словник української мови
  13. луна — Луна́, -ни́, -ні́, -но́ю (відголос) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. луна — ЛУНА́, и, ж. 1. Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань. Защебетав соловейко — Пішла луна гаєм (Шевч., І, 1951, 6); Він голосно й протяжно загукав, оглядаючись: — Ого-го-го-го-о!.. Словник української мови в 11 томах
  15. луна — Луна, -ни ж. 1) Отраженіе свѣта, отблескъ, зарево. Базарь горить, а на море луна йде. Скальков. Ист. Н. Сѣчи, 1846, III. 224. 2) Отраженіе звука, эхо, отголосокъ. Задзвонили, задзвонили, — пішла луна гаєм. Шевч. 157. Словник української мови Грінченка