лунь

ЛУНЬ, я, ч. і рідше ж.

Хижий птах родини яструбових із сірувато-білим пір'ям у самців.

Часом пропливе над тією пустинею у тихому повітрі одинока лунь біла (Д. Мордовець);

Водяний лунь, що кружляв над водою, злякано сахнувся вбiк, швидко замахав незграбними крильми (Ю. Мушкетик);

Два болотяних луні низько бриють над рогозою, вишукуючи вчорашніх підранків (Є. Пашковський).

◇ (1) Лунь ухопи́в (рідше ухопи́ла) кого, фам. – хто-небудь помер.

– Щоб тебе лунь ухопила! (прислів'я);

Лунь його вхопив (Сл. Б. Грінченка);

Як піднесуть із оцтом фиги, То зараз вхопить тебе лунь (І. Котляревський);

[Секлита:] Нехай її [Проню] курка брикне! [Устя:] Хай її лунь вхопить (М. Старицький);

(2) Як лунь, зі сл. сивий, білий і т. ін. – уживається для підсилення супровідних слів; дуже, зовсім.

Вкине слово [Денис] та таке, що й десять стариків, сідих [сивих], як лунь, .. так не видумають (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Та буде вам! – Годі! – гукав чоловік з чорними усами, а з сивою, як лунь, головою. – Знайшли коли реготатися! (Панас Мирний);

Він не тільки в білому, а й сам білий як лунь, і скроні поввалювалися (Ю. Мушкетик);

Марія Бучачка, сива, як лунь, вижовкла з лиця (Г. Колісник);

Білий, як лунь, чоловічок стояв на зарослій травою дорозі (Валерій Шевчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me