лупати

ЛУ́ПАТИ, аю, аєш, недок., фам.

1. Те саме, що клі́пати 1.

Спокійно й мовчки лежала дитина і все лупала та зиркала вгору оченятами, з котрих починала вже визирати іскра людської душі (І. Нечуй-Левицький);

Він лупав обпаленими повіками, плямкав губами (Ю. Мушкетик).

2. перен. Світити слабким, нерівним, миготливим світлом (про зірки і т. ін.).

Зорі на дощ дмуться та лупають (Номис);

Нігде ніщо не шерхне, одні зорі лупають з темного неба (Панас Мирний).

◇ (1) Лу́пати очи́ма на кого – що і без дод.:

а) кліпаючи, мовчки дивитися, поглядати на кого-, що-небудь, не відповідати.

– А дівчата, якби ви бачили, які тоді були! .. гляне на тебе, то неначе по коліна в землю вгонить; стоїш, як телепень, та тільки очима лупаєш (О. Стороженко);

А все не важиться він бабусю налаяти; лупа очима та кашляє, та ходить, – не знає, що вже йому й робити (Марко Вовчок);

Гидкий отой корчмар усе лупає на неї гострими очима (М. Чабанівський);

б) виявляти поглядом зацікавленість, дивуватися.

Стоїть [зайча] і лупає очима: – Та що ж це сталося вночі! (Н. Забіла);

// передавати поглядом якусь інформацію.

– Панич тут ззаду їх лупа на мене очима: нічого, мов, нічого, тільки не признавайся (Панас Мирний);

в) (перед ким і без дод.) переживати почуття неприємності, сорому і т. ін.

З двох перших слів він забивав кожного такого [напівграмотного] сільського єгомостя, й цей єгомость починав лупати очима, червоніти за своє неуцтво і незнайство (Г. Хоткевич);

– Чорти б їх побрали, – невідомо кого лаяв Коляда, – а тепер мені лупай очима (М. Зарудний);

– Перед ким провинився, перед тим й лупай тепер очима (А. Хорунжий);

Нехай розбираються, перевіряють.. Навчився красти, нехай уміє й очима лупати (з газ.);

г) марно витрачати час; байдикувати.

[Голос:] А ми тим часом що робити маєм? [Голос (іронічно):] Очима лупати! (Леся Українка);

– Хоч би зенітку дали, – знову порушив мовчання Таранець. – Сидимо, як кроти в норі, та очима лупаємо (Д. Ткач);

– То що ж нам, братику, сидіти й лупати очима, мов барани? Хай гине все? (Василь Шевчук);

ґ) (рідко) не мати чого їсти; голодувати; бути голодним.

Приробили хлібця – їмо, а ні, то очима лупаємо (прислів'я).

ЛУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що.

Відбивати частини від цілого; колупати (у 1 знач.).

Остався він у Криму, лупає сіль вагову (з казки);

[Козаки:] Ой, лучче [краще] б ми, запорожці, Круту гору лупали, Ніж у тюрмі, у кайданах, Шість літ пропадали (І. Нечуй-Левицький);

“Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить Вас!” (І. Франко);

Кiлька людей лежало на землi i лупало скалу (Б. Лепкий);

// Віддирати, відокремлювати верхній шар чого-небудь.

– Уже час у печі розпочинати, – сказала Христя, стоячи коло печі і лупаючи припічок (Панас Мирний);

// Розбиваючи, ламати що-небудь.

Вони розбивали комори, лупали скрині, палили акти на володіння ґрунтами й людьми (П. Панч);

Бійці довбали навперемінно, лупаючи стіну дедалі глибше (О. Гончар);

// Бити, сильно стукати по чому-небудь.

Хурдиґа сипала без угаву, без відпочинку сніжним горохом, калатала ним об пні, хлюпала в млаках, талапала в струменях каламутної води, .. лупала по кущах, ковтала по піскових галявинах, цюкала в вивернені колоди (Б.-І. Антонич);

Лупав бубон, верещала скрипка і хтось на кугичках підсвистував (Ю. Логвин).