1. Словник української мови у 20 томах

лусь

ЛУСЬ, виг., розм.

Уживається як присудок за знач. лу́снути і лу́снутися.

– Сів я [на софу] та й упірнув у пружини сливе до самого долу .. А софа трісь! лусь! трісь! та все тріщить помаленьку (І. Нечуй-Левицький);

Над стернею вгорі повис кібець, .. наче на ниточці висить. А враз ниточка та – лусь... і кібець – як грудочка, на землю впав (А. Головко);

Ну ось, сиджу я тихо, коли це щось лусь мене по носі, і по зошиту (Л. Смілянський);

Дубові двері, кована із заліза клямка... лусь! Лаврін Бурка увійшов у простору, в три сволоки, оселю (Г. Колісник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лусь — лусь вигук незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  2. лусь — див. бух Словник синонімів Вусика
  3. лусь — ЛУСЬ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. лу́снути і лу́снутися. — Сів я [на софу] та й упірнув у пружини сливе до самого долу.. А софа трісь! лусь! трісь! та все тріщить помаленьку (Н.-Лев., І, 1956, 126); Над стернею вгорі повис кібець, .. Словник української мови в 11 томах
  4. лусь — Лусь! меж. Выражающее: 1) Легкій трескъ, щелканіе, хлопаніе. Прилетіла гуска, крилечками луска. Таки лусь! таки лусь! прийди, серце Петрусь! Грин. III. 656. 2) Ударъ. Прийшов чоловік до вовка: лусь, лусь! кийком. Рудч. Ск. І. 21. Словник української мови Грінченка