лусь
ЛУСЬ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. лу́снути і лу́снутися.
— Сів я [на софу] та й упірнув у пружини сливе до самого долу.. А софа трісь! лусь! трісь! та все тріщить помаленьку (Н.-Лев., І, 1956, 126);
Над стернею вгорі повис кібець, .. наче на ниточці висить. А враз ниточка та — лусь… і кібець — як грудочка, на землю впав (Головко, І, 1957, 268);
Коли раптом щось — лусь! Стрельнув хтось з рушниці (Коцюб., II, 1955, 80);
Проходять лісом пан з лакеєм; от лакей, ідучи попереду, протяг за собою рукою гілляку, що нагнулась над стежкою, та тоді і пустив, а вона виправилась та лусь пана по пиці! (Україна.., І, 1960, 32);
Кайдашиха нагнулась і тільки що хотіла гордо підняти голову, та з усієї сили лусь тім’ям об одвірок (Н.-Лев., II, 1956, 318).
Значення в інших словниках
- лусь — лусь вигук незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
- лусь — див. бух Словник синонімів Вусика
- лусь — ЛУСЬ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. лу́снути і лу́снутися. – Сів я [на софу] та й упірнув у пружини сливе до самого долу .. А софа трісь! лусь! трісь! та все тріщить помаленьку (І. Нечуй-Левицький); Над стернею вгорі повис кібець, .. Словник української мови у 20 томах
- лусь — Лусь! меж. Выражающее: 1) Легкій трескъ, щелканіе, хлопаніе. Прилетіла гуска, крилечками луска. Таки лусь! таки лусь! прийди, серце Петрусь! Грин. III. 656. 2) Ударъ. Прийшов чоловік до вовка: лусь, лусь! кийком. Рудч. Ск. І. 21. Словник української мови Грінченка