1. Словник української мови у 20 томах

лущити

ЛУ́ЩИТИ, щу, щиш, недок., що.

1. Обчищати від шкаралупи, лушпиння і т. ін.; лузати (у 2 знач.).

Я йому незабаром за поміч стала: .. й мак ріжу, і квасольку лущу (Ганна Барвінок);

Він любив лущити квасолю, вистрелюючи із сухих стручків чорно-біло-рожеві перламутрові квасолини (В. Дрозд);

Вийшовши сліпим на пенсію, старий любив лущити кукурудзу (В. Шкляр);

Луциха, на щастя, .. була вдома, лущила горох, як по-місцевому звали також квасолю (В. Лис).

2. перен., фам. Сильно бити.

Піймав і давай лущити йому боки києм (Сл. Б. Грінченка);

Стала Кобила – ні з міста [місця], Бо вона дуже була норовиста. Я її пужалном лущу (Я. Щоголів);

Офіцер в карти грає, п'є шампан і лущить морду Голопупенка (У. Самчук);

// рідко. Вбивати.

Пан Цибульський любив пополювать, було .. качок настріля; коли нема диких, то з досади і свійських лущить (О. Стороженко);

Опинившись на фронтi, хлопець показав себе. Як барсукiв, лущив тих мишастих [ворогів] по Воронезьких лiсах (О. Гончар).

3. з кого, фам., рідко. Те саме, що лупи́ти 3.

– Їм [панам] що?.. Вони собі повбирались в управу, лущитимуть з нас грошики та й ні гадки! (Панас Мирний).

4. с. г. Розпушувати верхній шар ґрунту після збирання врожаю.

Лущити ґрунт треба відразу ж після збирання врожаю (з навч. літ.);

Трактор лущив стерню і мовчазне, чорноземне бажання жити вкупі з спогадами про Диво притлумлювало гіркоту (Є. Пашковський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лущити — лу́щити: 1) снимать шелуху, 2) колотить [ІФ,1890] Словник з творів Івана Франка
  2. лущити — (очищати від шкаралупи) (насіння) лузати, (квасолю) теребити. Словник синонімів Полюги
  3. лущити — лу́щити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. лущити — ЛУЗАТИ, розлущувати; П. бити; (гроші) Р. лупити; (ґрунт) розпушувати. Словник синонімів Караванського
  5. лущити — див. бити; ламати Словник синонімів Вусика
  6. лущити — -щу, -щиш, недок., перех. 1》 Обчищати від шкаралупи, лузги і т. ін.; лузати (у 2 знач.). 2》 перен., фам. Сильно бити. || рідко. Вбивати. 3》 з кого, фам., рідко. Те саме, що лупити 3). 4》 с. г. Розпушувати верхній шар ґрунту після збирання врожаю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. лущити — як (мов, що, ні́би і т. ін.) горі́хи лу́скати (лу́щити), перев. з дієсл. Легко, просто (виконувати що-небудь, досягати чогось). Йому ж невдивовижу дівчат цілувати, мов горіхи лускати (Г. Фразеологічний словник української мови
  8. лущити — БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. Словник синонімів української мови
  9. лущити — Лу́щити, лу́щу, лу́щиш, лу́щать; лу́щи, лу́щім, лу́щіть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. лущити — ЛУ́ЩИТИ, щу, щиш, недок., перех. 1. Обчищати від шкаралупи, лузги і т. ін.; лузати (у 2 знач.). Я йому незабаром за поміч стала: .. й мак ріжу, і квасольку лущу (Барв., Опов.. Словник української мови в 11 томах
  11. лущити — Лущити, -щу, -щиш гл. Снимать кору, шелуху, кожицу (съ плодовъ, яицъ). 2) Колотить. Піймав і давай лущити йому боки києм. О. 1862. X. 36. Запорожці... татар і туркоту лущать. Стор. МПр. 43. 3) Брать (о деньгахъ). Лущитимуть з нас грошики, та й ні гадки! Мир. ХРВ. 386. Словник української мови Грінченка