любенько

ЛЮБЕ́НЬКО.

1. Присл. до любе́нький.

Скажи ж мені правду, словечко вірненьке, Чи коли привернешся до мене любенько? (з народної пісні);

Привіз мене чоловік на своє господарство .. Як-то жили ми любенько! (Марко Вовчок);

Я гукнув Олюню, вона підбігла до дірочки, і ми крізь дірочку любенько собі побалакали (Ю. Винничук).

2. Те саме, що гарне́нько.

Сиділа Мереточка на своїй покаянній сорочці на сонці і грілася собі любенько (І. Франко);

Ми любенько поговорили з генералом про боротьбу з мафією і корупцією (В. Шкляр);

// у знач. пред.

Як же то на ній усе чепурненько, любенько .. – як на картинці (Г. Квітка-Основ'яненко).

3. розм. Те саме, що любі́сінько.

Дивувались довго люди, Де вона сховалась, .. А вона вночі любенько В Вілії втопилась (Т. Шевченко);

Стара йому так любенько каже: – Маємо вже й перших весільних гостей (І. Білик).