любенько
ЛЮБЕ́НЬКО.
1. Присл. до любе́нький.
Скажи ж [Олеся] мені правду, словечко вірненьке, Чи коли привернешся до мене любенько? (Пісні та романси.., II, 1956, 260);
Привіз мене чоловік на своє господарство.. Як-то жили ми любенько! (Вовчок, І, 1955, 4);
— Куди ж ти поспішаєшся? Чи, то ж не вільно нам і тепер любенько побалакати? (Л. Янов., І, 1959, 333).
2. Те саме, що гарне́нько.
Проти сонечка Жаб тих ярчак На березі грівся любенько (Манж., Тв., 1955, 256);
// у знач. присудк. сл.
Як же то на ній усе чепурненько, любенько.. — як на картинці (Кв.-Осн., II, 1956, 320).
3. розм. Те саме, що любі́сінько.
Дивувались довго люди, Де вона сховалась,.. А вона вночі любенько В Вілії втопилась (Шевч., II, 1953, 159).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- любенько — любе́нько прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- любенько — 1》 Присл. до любенький. 2》 Те саме, що гарненько. || у знач. присудк. сл. 3》 розм. Те саме, що любісінько. Великий тлумачний словник сучасної мови
- любенько — ЛЮБЕ́НЬКО. 1. Присл. до любе́нький. Скажи ж мені правду, словечко вірненьке, Чи коли привернешся до мене любенько? (з народної пісні); Привіз мене чоловік на своє господарство .. Як-то жили ми любенько!... Словник української мови у 20 томах
- любенько — ЛЮ́БО присл. (ніжно, з любов'ю), МИ́ЛО, ЛЮБ'Я́ЗНО, ЛАСКА́ВО, ЛЮБЕ́НЬКО. Семен був ставний парубок, і не раз йому любо посміхалась Ярина (П. Панч); Тільки-но говорив любо та мило і враз кинувся, як із ланцюга. Словник синонімів української мови