любити

ЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш; мн. лю́блять; недок., кого, що.

1. Відчувати глибоку відданість, прихильність до кого-, чого-небудь.

Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Любили землю – от і край. Нутром любили Рідний Край! (І. Багряний);

Як можна любити народ, Батьківщину, коли ти землі не любиш? (М. Руденко);

* Образно. Мати повивала Мене малого і вночі На свічку богу заробляла; .. Пречистій ставила, молила, Щоб доля добрая любила Її дитину... (Т. Шевченко);

Можливо, доля найбільше любить випадок, за допомогою якого встановлює співвідношення щастя і нещастя (В. Барка);

// Відчувати сердечну прихильність до родинно близьких осіб (дітей, матері і т. ін.).

– Мати любила мене – душі не чула (Панас Мирний);

Дід любив онуків і намагався затримати їх в Епідаврі якнайдовше (І. Білик);

Нічого тут дивного не було (що син більше любив матір, адже виріс він при ній, а не при батькові) (В. Чемерис);

Максим зрозумів – бабуся свого онука дуже любить (А. Кокотюха);

* Образно. Сонце тут світить, не вам кажучи, як мачушине серце любить (Марко Вовчок).

2. Почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до іншої людини; кохати (у 1 знач.).

Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила (І. Котляревський);

Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (І. Нечуй-Левицький);

Гретхен дуже любила його, а кохання робить із жінки геніальну доглядачку хворого (Д. Бузько);

Іванці раптом проповзає у мозок думка, що він не любить її і взагалі нікого не любить (С. Процюк);

// перев. без дод. Бути закоханим.

Сиділа [дівчина] до самої ночі перед вікном і втирала Заплакані очі, Бо й вона таки любила; І страх як любила! (Т. Шевченко);

Вміє розставатись той, хто вмів любить (М. Рильський);

Прошу – хай буде в головах вінок і напис на надгрібкові [надгробкові] біліє: Де чоловік, що вірно вмів любить? Ось тут лежить (В. Стус);

// розм. Бути в інтимних стосунках з ким-небудь.

Належало дбати ні про що, окрім дотримання .. приємного імператорського способу буття, тобто влаштовувати урочисті церемонії, .. їсти, пити, розважатися, любити жінок (П. Загребельний);

Я почував, що скоро прийде і мій час любити жінок, я вже любив їх, я хотів їх, я хотів бути з ними, і подумки вже був (Ю. Покальчук).

3. також з інфін. Мати інтерес, потяг до чого-небудь.

Всі вони позвикали робить влітку на полі, на вольному повітрі; всі любили хліборобство (І. Нечуй-Левицький);

Запам'ятай: Хмарочос не з тих, хто роботу любить, а з тих, кого робота любить (Б. Харчук);

Сама я обрала філологію лише тому, що змалку маю схильність до мов і люблю читати (О. Авраменко);

// Високо цінувати що-небудь, віддавати перевагу чомусь.

Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить! (Т. Шевченко);

Вони не говорили слів, вони не давали обітниць, але в той же час вони присягалися всім своїм єством любити добро й ненавидіти зло (І. Багряний);

// з інфін., з дод. і без нього. Відчувати задоволення від чого-небудь.

Він любив, коли підвладні йому люди припадали йому до ніг (А. Кащенко);

– Люблю, коли мене хвалять! Дуже люблю! (М. Дашкієв);

Пані Стася любила, коли Захарко їй прислуговував: то дров нарубає, то води принесе (К. Гриб);

Перепрошую тебе, дорогий читальнику, за те, що забираю час, який ти міг би вжити на господарювання, на прогулянку по саду, а коли любиш працю, на догляд того саду (Валерій Шевчук);

// з інфін. і з дод. Мати нахил, пристрасть до чого-небудь.

Сагайда, любить – заради розваги – всією п'ятірнею проводити Маковейчикові од лоба до підборіддя (О. Гончар);

Вільний від роботи час пан Незабудко любить проводити на власній пасіці (Н. Сняданко).

4. також із спол. щоб. Потребувати певних умов для існування, росту і т. ін. (про рослини, тварин).

Виноград любить, щоб коло нього ходити (М. Коцюбинський);

До всього, каже Матвій, худоба любить, щоб за нею припильнувати, доглянути (У. Самчук);

Капуста любить вологі місця й багатий на мінерали ґрунт (з навч. літ.);

Троянди люблять родючу, багату гумусом садову землю з гарним дренажем (із журн.).

◇ Коха́ти (люби́ти) [ці́лим] се́рцем див. коха́ти;

(1) Люби́ти, як сіль в о́ці [і терни́ну в бо́ці], ірон. – дуже не любити когось.

Пішов русин найматися до графа, якого люди любили, як сіль в оці і тернину в боці (з казки);

Як вона могла віддатися за нелюба? Та нелюба люблять як сіль в оці! (В. Чемерис).