люб'язний

ЛЮБ'Я́ЗНИЙ, а, е.

Уважний, привітний до кого-небудь; чемний.

Вона була господиня привітна та люб'язна (Марко Вовчок);

Вона Ольга Всеволодівна була люб'язна з ним, але йому й на думку не спадало, що це може означати щось більш за жіночу чемність (Б. Антоненко-Давидович);

Містер Живокіст був дуже люб'язний, і хоч статтю написати так і не зібрався, зате дав інтерв'ю (М. Білкун);

// Сповнений уваги, привітності.

Розпізнала голубонька, да пізно, що Сомко козак не до любощів. Нема в його [нього] ні того ніжного слова, ні того люб'язного погляду, що веселить дівоче серце (П. Куліш);

Важчим здається Івасеві тихе, люб'язне материне слово, ніж суворе та грубе батькове (Панас Мирний);

Він привітав усіх з люб'язною усмішкою, та Галина бачила, що вітчим чимось незадоволений (М. Дашкієв);

// рідко. Уживається як форма ввічливого або фамільярного звертання.

[Фінке:] Віншую вас, люб'язний сусіде. Дуже радий, що ваша дочка одержала цей приз (І. Кочерга);

– Та в тебе не голова, а решето, друже мій люб'язний! (О. Авраменко, В. Авраменко);

// у знач. ім. люб'я́зний, ного, ч., рідко.

– Ви провінціальні, мій люб'язний, ви ніколи не зробите кар'єри (Ю. Яновський).

ЛЮБ'Я́ЗНИ́Й, я́зна́, я́зне́, кому, заст., діал.

Любий, милий.

[Терпелиха:] Знаю, чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби (І. Котляревський);

– Давно вже я на тебе націлив, приятелю, за те, що ти не робиш так, як у вас дурні роблять. Не дуже хапаєшся того хліба робити .., а усе водишся з люб'язними мені людьми (Г. Квітка-Основ'яненко);

Дуньку привітала Пелагея Тихонівна добре, бо це була одна з тих люб'язних їй дівчат, що ніколи не журилася (Л. Яновська).