лінь

ЛІНЬ¹, і, ж.

1. Те саме, що лі́нощі.

Але молодий монах не дозволяв собі навіть нею [тишею] подовгу тішитися, боячись ліні й празності, від котрої йдуть всі похоті й гріхи (М. Грушевський);

– Який молодий [Сава], а він перехитрить вам хоч би й якого заводіяку. Лише його лінь гризе мене (О. Кобилянська);

Все завмерло в ліні і байдужжі (О. Бердник);

Нас із Майнесом розбирала колосальна лінь, і ми валялися догори дригом кожен на своїй канапі (І. Карпа).

2. у знач. присудк. сл., з інфін., розм. Не хочеться, нема бажання.

Спати хочеться, а лягати лінь (С. Васильченко);

Можна розглянути всіх присутніх, але йому [Серпокрилові] лінь це робити, і він поводить очима по стелі (В. Барка);

Ледачий порториканець-кочегар, якому лінь було іти і приносити вугілля та дрова, побачив Джалапіту (Е. Андієвська).

◇ (1) Кому́ [ті́льки] не лінь (рідше лі́ньки), перев. зі сл. усі, усякий і т. ін. – хто хоче, хто може; будь-хто, кожен.

Обивателя смикав усякий, кому не лінь. Смикали .. більше без потреби, щоб вселити повагу до себе, а то й просто, щоб одвести душу (О. Слісаренко);

Скільки дараб загинуло, які колоди пропали, скільки сягає око – пливуть і пливуть. І ловитимуть їх тепер, кому тільки не лінь, – адже не крадене, сама вода на берег викидає (С. Скляренко);

Нехай не грабують його [мужика] всі, кому не лінь (М. Стельмах).

ЛІНЬ², я́, ч.

Дуже міцний, тонкий канат, який зазвичай використовують як корабельну снасть.

З буксира кинули тонкий лінь (Ю. Яновський);

Том приніс лаг, міцно прив'язаний до ліня, й опустив за борт (П. Соколовський, пер. з тв. Ж. Верна).