лісовик

ЛІСОВИ́К, а́, ч.

1. розм. Той, хто живе в лісі або задіяний до лісового промислу, полювання.

Він, Аркадій Валеріанович, мусить з своїх лісових хуторів зігнати селян, .. і лісовики, і селяни, що приїздять до них, підточують його багатство лісокрадством (М. Стельмах);

Ступали м'яко й обережно, але від вичуленого слуху малих лісовиків не міг ніхто втаїтися (П. Загребельний);

// Партизан, що діє в лісах.

– Все це лиш балачки, – нахмурив чорні, широкі брови лісовик. – А що робити треба? – Збирати силу й ждати (Василь Шевчук);

Так воно вже повелося із часів громадянської – кров за кров, жалості не знав ніхто, ані більшовики, ані лісовики (В. Дрозд);

Той-таки сатана придумав проти нас ще й “інститут відповідачів” – більшовики розстрілювали селян за зв'язки з лісовиками чи за найменшу підозру в неблагонадійності (В. Шкляр);

// заст. Той, хто працює в галузі лісівництва.

Мені ніхто не заважає, коли не рахувати, що проти мене сидить земляк з Вінниччини, інженер-лісовик (Остап Вишня);

Лісовик дістав з кишені піджака товстого записника у червоній палітурці й почав гортати (В. Нестайко).

2. Міфологічна істота, яка, за уявленням багатьох народів, жила в лісі.

Очі [молодого хлопця] світились таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони ще й теперечки бачили лісовиків з зеленими бородами (І. Нечуй-Левицький);

Максим на мить перенісся уявою в той казковий дитячий світ, уявивши себе тим крихітним хлопчиком, усіма покинутим, заблуканим, відданим на поталу відьмам, зміям, вовкулакам та лісовикам (І. Багряний);

У лісі було моторошно, з виярків на них чатували біси й лісовики, та незабаром розпалили багаття й опинилися в повній безпеці (І. Білик);

Куди ж ти підеш, дурна дівчино! Там тебе дика баба розірве або лісовик схопить! (Д. Білий);

На Бойківщині побутували вірування в лісовиків, водяників, духів – охоронців непорушності меж (з наук.-попул. літ.).