літописець
ЛІТОПИ́СЕЦЬ, сця, ч.
1. У стародавній Русі – той, хто писав літопис (у 1 знач.).
Про наші племена літописець каже, що вони ріжнилися [різнилися] між собою своїми звичаями і побутом (М. Грушевський);
В кінці літописець наш оповідає, що Ігореві посли вернулися в Київ з послами грецькими (І. Огієнко);
– Літописець оповідав: князь Святослав ходив легко, як барс (О. Довженко).
2. чого і без дод., перен. Про того, хто послідовно описує певні події.
Як глянеш на усе військо, пише тодішній польський літописець, то тобі здається, що пани з'їхались не на війну, а на весілля (І. Нечуй-Левицький);
Г. Хоткевич – один з тих письменників, які стали літописцями такої визначної події, як революція 1905 – 1907 рр. (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- літописець — літопи́сець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- літописець — [л'ітописеиц'] -с'ц'а, ор. -сцеим, м. (на) -сцеив'і/-с'ц'у, мн. -с'ц'і, -с'ц'іў Орфоепічний словник української мови
- літописець — -сця, ч. 1》 У давній Русі – той, хто писав літопис (у 1 знач.). 2》 чого і без додатка, перен. Про того, хто послідовно описує певні події. Великий тлумачний словник сучасної мови
- літописець — Літопи́сець, -пи́сця; -пи́сці, -ців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- літописець — ЛІТОПИ́СЕЦЬ, сця, ч. 1. У стародавній Русі — той, хто писав літопис (у 1 знач.). Літописи складалися на основі різних джерел. Перше з них — власні спостереження самих літописців (Курс іст. укр. літ. Словник української мови в 11 томах