літописець
ЛІТОПИ́СЕЦЬ, сця, ч.
1. У стародавній Русі — той, хто писав літопис (у 1 знач.).
Літописи складалися на основі різних джерел. Перше з них — власні спостереження самих літописців (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 30);
— Літописець оповідав: князь Святослав ходив легко, як барс (Довж., І, 1958, 293).
2. чого і без додатка, перен. Про того, хто послідовно описує певні події.
Учитель Кочубей був чесним літописцем своєї епохи, і тому жодна більш-менш важлива подія не проходила поза його увагою (Кучер, Прощай.., 1957, 130);
Дніпрогес сам народжував не тільки своїх будівників, а й своїх літописців, — співців гарячих почуттів (Вітч., 8, 1958, 187).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- літописець — літопи́сець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- літописець — [л'ітописеиц'] -с'ц'а, ор. -сцеим, м. (на) -сцеив'і/-с'ц'у, мн. -с'ц'і, -с'ц'іў Орфоепічний словник української мови
- літописець — -сця, ч. 1》 У давній Русі – той, хто писав літопис (у 1 знач.). 2》 чого і без додатка, перен. Про того, хто послідовно описує певні події. Великий тлумачний словник сучасної мови
- літописець — ЛІТОПИ́СЕЦЬ, сця, ч. 1. У стародавній Русі – той, хто писав літопис (у 1 знач.). Про наші племена літописець каже, що вони ріжнилися [різнилися] між собою своїми звичаями і побутом (М. Словник української мови у 20 томах
- літописець — Літопи́сець, -пи́сця; -пи́сці, -ців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)