магніт

МАГНІ́Т, а, ч., фіз.

1. Шматок залізної руди або сталі, що має властивість притягати до себе або відштовхувати від себе залізні та сталеві предмети.

Деякі залізні руди мають властивість притягати до себе залізо. Таку руду назвали магнітним каменем, або магнітом (з навч. літ.);

У школі Стефанію вчили, що два однойменні полюси магніта взаємно відштовхуються (І. Білик);

* У порівн. Витрусив крихти в рот: вони приставали до язика, мов залізна тирса до магніта, і зникали вмить (В. Барка);

Його тягло туди [на вільні степи], мануло, неначе магнітом притягувало (Панас Мирний);

// Невеличкий сувенір з прикріпленим до нього магнітом; магнітик.

Не шукайте на ринку в Нормандії магніти на холодильник: банальних сувенірів тут не продають взагалі (із журн.);

Зображення башти і фортеці Київської брами Глухівських міських укріплень карбують на сувенірах-магнітах і друкують на поштових листівках (з газ.).

2. перен. Те, що притягає до себе з надзвичайною силою.

Відвівши графиню з доньками до зали, засів [граф] у цій кімнаті, яка внаслідок цього і стала магнітом, що притягав до себе весь мужеський [чоловічий] світ (І. Франко);

– Думаю, він [човен] далеко від острова не одійшов, – сказав командир. – Тут, здається, є для нього якийсь магніт (М. Трублаїні);

Магнітом слова, сказаного всує, усяку нечисть можна притягти (Л. Костенко).