мандрівничий

МАНДРІВНИ́ЧИЙ, а, е.

1. Те саме, що мандрівни́цький.

Подорожній спинився погомоніти коло вогню і склав свої мандрівничі пожитки до ніг іншого, бо йому здалося, що подорож його скінчилася (Г. Пагутяк).

2. у знач. ім. мандрівни́чий, чого, ч. Те саме, шо мандрі́вни́к.

Ксеня поклала до заплічної торбини Стефановича штани і сорочку – для чоловіка, хлібину й кусень сала – для самого мандрівничого, благословила в дорогу (Ю. Хорунжий);

Живе життя не забуло й Вишенського.. Воно сплітає далекому бунтареві, мандрівничому, який будив людське сумління на зламі XVI–XVII ст., належний вінець (Валерій Шевчук).