1. Словник української мови у 20 томах

манути

МАНУ́ТИ, ману́, ма́ниш, недок., кого, що, діал.

Манити.

Не гроші манули його, а свобода (В. Бабляк);

[Малахій:] Скажи, чому я мріяти боявся, хоч і мануло взяти торбинку, ціпок і пойти [піти], пойти отак в далечінь (М. Куліш);

// безос.

Його тягло туди [на вільні степи], мануло, неначе магнітом притягувало (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. манути — ману́ти дієслово доконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
  2. манути — маню, маниш, недок., перех., діал. Манити. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. манути — МАНУ́ТИ, ману́, ма́ниш, недок., перех., діал. Манити. Не гроші манули його, а свобода (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 29); // безос. Його тягло туди [на вільні степи], мануло, неначе магнітом притягувало (Мирний, IV, 1955, 207). Словник української мови в 11 томах
  4. манути — Манути, -ну, -ниш гл. Манить, приманивать. Зміев. у. Словник української мови Грінченка