марево

МА́РЕВО, а, с.

1. Зорове явище в атмосфері, при якому біля горизонту з'являються уявні зображення наземних предметів або ділянок неба; міраж.

Марево мріється, неначе діється (Номис);

Де-не-де ще стоять вівса, .. соковито зеленіють бурякові плантації, здалеку вкриті сивизною марева... (І. Багряний);

Село ховалося в розкішних садах, з високої кручі видно було голубе марево лісів і полів (О. Бердник);

* У порівн. Тут цілий далекий пейзаж.., затканий туманом та сонцем, неначе дивне марево в Сахарі (І. Нечуй-Левицький).

2. чого і без дод., перен. Витвір уяви; видіння, примара.

Безжалісна музо! куди ти мене завела?.. Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя? (Леся Українка);

Спав [Мирон Данилович] тривожно. Марева розкидані снилися, втоплені в безмежну тривогу (В. Барка);

Дивне сп'яніння вже минулося, і контраст між чудесним маревом і дійсністю був разючий: усе значно сіріше, глухіше, буденніше (М. Дашкієв);

Марту почала переслідувати нав'язлива думка, що хтось-таки дійсно повинен приїхати за нею, хтось далекий і невідомий. Легко дозволила заманити себе в рожеву країну марев (Ю. Винничук).

3. Миготливий шар теплого повітря біля поверхні землі (особливо в спеку); сухий туман.

Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі (М. Коцюбинський);

В соняшному мареві млосно дрімають дальні стріхи сільських хат (Б. Антоненко-Давидович);

Сонце з самого ранку впиралося в долину снопом вогню, жорстоко пражило весь день .. в повiтрi шугали голубi язики спустошливого марева (Р. Андріяшик);

* Образно. * У порівн. Як марево, звисла пара над стравами (Ю. Смолич).