1. Словник української мови у 20 томах

маркграф

МАРКГРА́Ф, а, ч., іст.

Титул правителя прикордонного округу (марки) у Франкській державі VIII–IX ст., а також особа, що мала цей титул; пізніше – спадковий титул деяких німецьких князів.

У вирі війни між усякими людьми жив і терся Круп'як, зазнав тягаря війни і ганьби полону, бачив царя і Распутіна, .. жив у резиденції баденських маркграфів і в курних гуцульських хатах (М. Стельмах);

Сімнадцятилітнім узяв собі Болеслав за жону доньку маркграфа Рикдага (П. Загребельний);

Богдан Гатило з двома тисячами комонників нагнав страху маркграфам і тепер повертався до городу Києвого (І. Білик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. маркграф — маркгра́ф іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. маркграф — -а, ч. Титул правителя прикордонного округу (марки) у Франкській державі 8-9 ст., а також особа, що мала цей титул; згодом – спадковий титул деяких німецьких князів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. маркграф — маркгра́ф (нім. Markgraf) 1. В Імперії Каролінгів і в середньовічній Німеччині – правитель прикордонної області [марки (I 2)], пізніше – титул деяких князів у Франції, Італії, Німеччині, Іспанії. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. маркграф — МАРКГРА́Ф, а, ч. Титул правителя прикордонного округу (марки) у Франкській державі VIII — IX ст., а також особа, що мала цей титул; пізніше — спадковий титул деяких німецьких князів. Словник української мови в 11 томах