махати

МАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.,

1. Робити рухи, помахи чимось у повітрі.

Дивлюсь я раз: попід горою Біліє лан, як полотно; Якийсь дідок маха рукою І сипле чорнеє зерно (Л. Глібов);

Зразу за кладовищем, на вигоні край слободи, махали крилами вітряки (А. Головко);

// перев. недок. Помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися до себе, виконати певну дію тощо.

Мотря очима шукала Василя. Насилу за народом вона побачила його І .. давай махати рукою (Панас Мирний);

Там на воротях стояла його дівчина, він махав їй шапкою, все прощався (Леся Українка);

На просоченій нафтою землі стояв залізничник і махав прапорцем (К. Гриб);

Гладкий веселий чоловік махав рукою, кричав: – Вже всі зібралися. Ждемо лише вас, Роб! (О. Бердник);

// перев. із сл. мечем, шаблею, кулаками і т. ін. Те саме, що би́тися 2.

А Шумило .. махав мечем своїм так шалено, що там знявся переполох (І. Білик);

// Погрожувати кому-небудь, роблячи помахи рукою, кулаком.

Вiн обсипав його обличчя голосним шепотом, погрозливо махав кулаком (Р. Андріяшик).

2. розм., фам. Іти, їхати, бігти, вирушати в певному напрямку.

Видно й хати, та далеко махати (Номис);

[Феноген:] Бунт! Гей, Харитон, махай за Ліхтаренком! (І. Карпенко-Карий);

Сідаймо на човни Та й махай за Дунай (А. Кащенко);

// Швидко крутитися, рухатися.

Без волів і без коняки Колеса [в поїзді] махають, Бо не хто ж – самі чортяки Ридван попихають! (П. Гулак-Артемовський).

◇ Ля́пати (ля́скати, маха́ти і т. ін.) / заля́пати язико́м див. ля́пати;

(1) Маха́ти ці́пом – молотити ціпом.

Цілу зиму [Карпо] то в попа, то в пана ціпом махав, не нахваляться ним, такий робітник (М. Коцюбинський);

– Ото, яка наука страшна, то не ціпами махати! (В. Стефаник);

– Іване, а ти мастак брехати? – несподівано запитав я Кульбабенка. – Умію .. Брехати – не ціпом махати (М. Стельмах);

(2) Махну́ти / рідше маха́ти руко́ю:

а) (на кого – що і без дод.) перестати займатися ким-, чим-небудь, турбуватися про когось, щось, збайдужіти до когось, чогось.

За її поняттями, до лікарні іде той, хто вже махнув на себе рукою або кому робити нічого (М. Ю. Тарновський);

Але ні разу й думки не майнуло махнути на батька рукою; ну, що, мовляв, я можу..? (Ю. Шовкопляс);

б) залишити, покинути когось, щось.

– Махнути б на неї [тару] рукою, та тільки й діла! Однак Хома непохитно стояв на своєму. – Як-то махнути рукою? Як-то – війна спише? Проти такої безгосподарності волало все його нутро (О. Гончар);

в) перестати говорити про щось, обірвати розмову.

– Не гнівіть, кумо, Бога, – почала було говорити сусідка, та потім махнула рукою, – досить їй було й свого (Леся Українка);

г) (на кого) не турбувати, не чіпати когось.

Зустрів [Рубін] лише Женю Індиченка, але Женя був по вуха закоханий, ходив незрозумілий, дивний і все зітхав .. Рубін махнув рукою на Індиченка (І. Сенченко);

Мартинюк не скористався з запрошення .. й на нараду не пішов. На нього махнули рукою (Л. Дмитерко);

ґ) відмовитися від кого-, чого-небудь.

Втративши надію.., махнув рукою на свої плани й оповів свою біду Борецькому (М. Грушевський);

Був із цим звернувся до повіткому, а там тільки рукою махнули (М. Стельмах);

д) (на що і без дод.) перестати сподіватися на щось, чекати чогось.

Пробував упіймати таксі. Нічого не вийшло. Махнув на все рукою і подався додому пішки (Я. Гримайло);

е) втратити віру; зневіритися.

– Довго я спав? – питаю я [діда]. – Спали! Місяць уже... Між життям і смертю. Вчора доктор уже рукою махнув... (І. Франко);

є) примиритися з чимсь; заспокоїтися.

Прокіп Кирпа мав п'ятеро дітей – і всі, як одне, дівчата. Спочатку, було, навіть сумував, а з часом рукою махнув: зяті – теж народ непоганий (В. Сологуб);

Раз по раз наштовхуючись на монолітні бюрократичні перепони, талант врешті-решт махне рукою, “заспокоїться” надовго, якщо не назавжди. А така ситуація згубна і для таланту, і для прогресу (із журн.);

(3) Не ці́пом маха́ти:

а) треба вміти, непросто (робити, виконувати щось).

– Ото, яка наука страшна, то не ціпом махати (В. Стефаник);

б) жарт. легко, просто, нескладно.

– Іване, а ти мастак брехати? – несподівано запитав я Кульбабенка. – Умію, – збентежився він, а потім, подумавши, що це треба в розвідницьких справах, веселіше відповів: – Брехати – не ціпом махати (М. Стельмах).