махати

ІТИ́ (ЙТИ) (роблячи кроки, пересуватися в просторі), ПРОСТУВА́ТИ, ПРЯМУВА́ТИ, СТУПА́ТИ, МАНДРУВА́ТИ розм., ТО́ПАТИ розм., ТУПЦЮВА́ТИ розм., ТУ́ПЦЯТИ розм., ТУ́ПАТИ розм., ГРЯСТИ́ уроч., поет., ПОСТУПА́ТИСЯ розм., ПОСТУПА́ТИ заст.; КРОКУВА́ТИ, МАРШИРУВА́ТИ (МАРШУВА́ТИ) розм. (перев. широким, розміреним кроком); ВИСТУПА́ТИ (поважно, з гідністю); ПЛИВТИ́ (ПЛИ́СТИ), ПЛИ́НУТИ (плавно або суцільною масою); БРА́ТИСЯ розм. (перев. через силу); МАХА́ТИ розм., ШУРУВА́ТИ розм. (перев. у наказ. способі — швидко, енергійно); ЧИМЧИКУВА́ТИ розм. (часто ступаючи); РУБА́ТИ розм. (енергійно, ступаючи твердо, чітко); ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЕЛЮ́ЩИТИСЯ розм., ТАСКА́ТИСЯ розм. (далеко або неохоче); ПЕ́РТИ фам., ПЕ́РТИСЯ фам., ТАРАБА́НИТИСЯ фам. (на велику відстань). Вона йшла день, ішла два і не бачила ні одного села, ні одного хутора (І. Нечуй-Левицький); Простували (люди) дорогою, потім звернули в занесений і неходжений степ (В. Барка); Дівчата купками прямували вулицею (М. Коцюбинський); Поруч коня ступав босий хлопчак (П. Козланюк); Сахно з якимсь моторошним почуттям мандрувала через анфіладу порожніх покоїв (Ю. Смолич); — Хто йде?.. А — ти? Утік? Ну, топай же в яр. Наші там (А. Головко); Голова ставить прапор біля хвіртки і по-качачому тупцює до хати (В. Яворівський); Батько бадьоро тупав по сходах (Л. Смілянський); Мезентій наперед Тирренський Пред страшним воїнством гряде (І. Котляревський); Окине (Пилип) оком через плече — поступаються слідом ще чотирнадцять косарів (з газети); За возиком поступав, пхаючи його наперед себе, молодий парубчак (І. Франко); Надя швидко крокує попереду (І. Рябокляч); Я живу на околиці міста і до центру люблю марширувати пішки (О. Ковінька); Йдуть ковалівці на роботу в поле. Одні виступають поважно і не швидкуються, інші поспішають (В. Кучер); Юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); Не йде (Андрій) уже, а плине — Згорда стрельне з-під брови (Д. Білоус); Чорно-рябі каченята, крякаючи, у двір слідком беруться (Марко Вовчок); Василино, а ти що дома? Ти не знаєш, що в мене робота? Махай на лан (Лесь Мартович); Не встиг скинути комбінезон, як його покликали: — Студент, шуруй до механіка! (М. Зарудний); Ясь тим часом чимчикував толокою, поки не сховався у сутінках (Р. Іванчук); — Питаю, чи не хочеш ти отак пішака рубати до самого Києва? (В. Кучер); — Піти б до Петра та до Якима, — подумав він. — Так же не близький світ: треба аж на Побиванку теліпатись... (Панас Мирний); Або з чим ще можна зрівняти таку дурість: поїхати на свої негусті гроші на Камчатку і телющитися за сотні верст від одного житла до другого, щоб описати життя.. тубільців (М. Стельмах); А козаки роздирають його на шматки своїми скаргами й примушують таскатися в погоду й непогоду чортзна-де (З. Тулуб); (Христина:) А звідки ти, хлопчику? (Хлопчик:) Я з Головчинців. (Христина:) Бідне — такий світ перло проти ночі (С. Васильченко); — Чого тобі тарабанитись до тієї розхристаної оселі аж на край села? (М. Стельмах). — Пор. 1. брести́, 1. дріботі́ти, 1. перехо́дити.

МАХА́ТИ (робити рухи, помахи чимось у повітрі; помахом подавати знак наблизитись, виконати якусь дію тощо), ВИХА́ТИ, ВІ́ЯТИ, МА́ЯТИ, ПОВІВА́ТИ розм., МОТА́ТИ розм.; ЗМА́ХУВАТИ (робити рух знизу вгору); КИВА́ТИ (помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися, виконати якусь дію тощо); ПОКИ́ВУВАТИ (злегка); БАЛА́МКАТИ діал. (недбало); ВИЛЯ́ТИ чим, розм., ВИХЛЯ́ТИ чим, розм. (про собак — крутити хвостом). — Док.: махну́ти (махону́ти), вихну́ти, ві́йнути, пові́яти, майну́ти, мотну́ти, змахну́ти, кивну́ти, покива́ти, вильну́ти. На рові стоїть засмикана конячина й, незважаючи на людей, махає хвостом і сумно хитає головою (В. Винниченко); — Я зупинився, мовчки махаю йому рукою, щоб з дерева злазив (Григорій Тютюнник); Микола зняв шапку і вихав нею над головою (І. Нечуй-Левицький); Над бездонними глухими ущелинами віють крилами чорні птахи (О. Донченко); Трьомсин їде холодочком, Малахаєчкою має, Мов коня-то підганяє (І. Манжура); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Безсильно крізь сльози мотала (Маруся) рукою — іди, іди (Г. Хоткевич); Вибухнув постріл, лейтенант змахнув руками, мов веслами, і впав навзнак (П. Колесник); Зиркнув на берег, а там Коська. Таємниче рукою киває, до себе кличе (Ю. Збанацький); Дід Мартин навіть головою покивує — видно, зійшлися з його думками Кобзареві (М. Олійник); А впорожні йшла (Улянка) помалу, човгаючи ногами і безсило баламкаючи руками (Леся Українка); Шарко виляв хвостом у реп'яхах (П. Панч); Жучка.. переступила з ноги на ногу, вихляла хвостом (Б. Антоненко-Давидович).