метлятися

МЕТЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок.

1. Те саме, що розвіва́тися.

Метляються на вітрі стрічки в дівчат (І. Нечуй-Левицький);

В його чубі заплуталося сіно, вітер хоче висмикнути, а сінина метляється, аж до густої брови дістає (Г. Косинка);

// Ритмічно погойдуватися від руху.

– Ха-ха! – сміявся Мустафа, і китиця на фезі в нього метлялась (М. Коцюбинський);

У кіз на шиї метлялися мотузки (О. Копиленко);

Холоша була підколота так, щоб не метлялася і не заважала ходити (О. Іваненко).

2. розм. Те саме, що мета́тися 1.

Гервасій Оникійович метлявся по їдальні (Ю. Смолич);

Низько над землею метлялись між яблунями кажани (О. Донченко);

По стіні метлялись тіні від каганця (П. Кочура);

// Пролягати, маючи звивисту форму (про дорогу).

Дорога метляється між горами й спадає з долини в долину (А. Шиян).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me