мировий
МИРОВИ́Й, а́, е́.
1. Пов'язаний з мирним розв'язанням суперечки;
// у знач. ім. мирова́, во́ї, ж., розм. Мирне розв'язання суперечки.
І мировую тут зробили [латинці] На тиждень, два або і три (І. Котляревський);
Потім погомоніли [селяни] ще, закурили на мирову та й розійшлися (А. Головко).
2. У дореволюційній Росії – пов'язаний з органами, які розглядають дрібні кримінальні й цивільні справи.
[Храпко:] А ще, може, й на мировий з'їзд прийдеться апеляцію подавати (Панас Мирний);
Робітники нахвалялись на п. Юзефовича мировим судом (В. Самійленко);
// у знач. ім. мирови́й, во́го, ч. Те саме, що Мирови́й суддя́.
[Харитон:] А я оце думаю кинутись до мирового (М. Кропивницький);
– І мировий, кажуть, пан, і він за панами тягне, на панську руч (М. Коцюбинський).
Значення в інших словниках
- мировий — мирови́й 1 прикметник пов'язаний із полюбовним розв'язанням суперечки мирови́й 2 іменник чоловічого роду, істота суддя Орфографічний словник української мови
- мировий — -а, -е. 1》 Пов'язаний із полюбовним розв'язанням суперечки. || у знач. ім. мирова, -вої, ж., розм. Полюбовне вирішення суперечки. Зводити на мирову. Іти на мирову. Великий тлумачний словник сучасної мови
- мировий — пи́ти (запива́ти) / ви́пити (запи́ти) мирову́ (зми́рщину). Миритися, уживаючи спиртне з цього приводу. — Зчинилася бійка! .. Крик… ґвалт… Насилу розборонили люди (супротивників), та й ведуть знову в шинок “мирову пити” (Панас Мирний)... Фразеологічний словник української мови
- мировий — МИРОВИ́Й, а́, е́. 1. Пов’язаний із полюбовним розв’язанням суперечки; // у знач. ім. мирова́, во́ї, ж., розм. Полюбовне вирішення суперечки. І мировую тут зробили [латинці] На тиждень, два або і три (Котл. Словник української мови в 11 томах
- мировий — Мирови́й, -а́, -е́ Мировой. Вже що піп ізв'язав, того ніхто не розв'яже, — хиба мировий розлуку дасть. Г. Барв. 498. Словник української мови Грінченка