мировий

МИРОВИ́Й, а́, е́.

1. Пов’язаний із полюбовним розв’язанням суперечки;

// у знач. ім. мирова́, во́ї, ж., розм. Полюбовне вирішення суперечки.

І мировую тут зробили [латинці] На тиждень, два або і три (Котл., І, 1952, 271);

Потім погомоніли [селяни] ще, закурили на мирову та й розійшлися (Головко, II, 1957, 231).

◊ Зво́дити (звести́) на мирову́ — мирити кого-небудь.

Чіпка на мирову зводе, частує (Мирний, II, 1954, 290);

Іти́ (піти́) на мирову́ — прагнути вирішити справу полюбовно; іти на примирення.

— Тепер ще, бачу, на мирову ідуть [повстанці] (Фр., VIII, 1952, 299);

Він де в чому вже розібрався і з властивою йому поспішністю заявив, що Куцевич взагалі порядна людина і Максим повинен з ним піти на мирову (Рибак, Час.., 1960, 747);

Пи́ти (ви́пити, запи́ти і т. ін.) мирову́ — випивати за примирення.

— Бий, кажу! — кричить перший [супротивник] та хвіть другого по пиці… Той — здачі.. Насилу розборонили люди, та й ведуть знову в шинок "мирову пити" (Мирний, II, 1954, 195);

Скоро вони помирились, але на весілля так і не пішли — вдома випили мирову (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 372);

Устим приніс четверть самогону, запив мирову і наказав усім парубкам Оксена не зобижати (Тют., Вир, 1964, 22).

2. У царській Росії та деяких буржуазних державах — пов’язаний з органами, які розглядають дрібні кримінальні й цивільні справи.

[Xрапко:] А ще, може, й на мировий з’їзд прийдеться апеляцію подавати (Мирний, V, 1955, 125);

Робітники нахвалялись на п. Юзефовича мировим судом (Сам., II, 1958, 357);

// у знач. ім. мирови́й, во́го, ч. Те саме, що Мирови́й суддя́.

[Xаритон:] А я оце думаю кинутись до мирового (Кроп., II, 1958, 46);

— І мировий, кажуть, пан, і він за панами тягне, на панську руч (Коцюб., І, 1955, 462).

∆ Мирови́й посере́дник — після селянської реформи 1861 р. в Росії — урядовий чиновник, що залагоджував конфлікти між селянами та поміщиками.

Пан поїхав до міста і пожалівся, ніби Джеря бунтує громаду. Мировий посередник потяг руку за паном (Н.-Лев., II, 1956, 260);

[Лисенко:] Наслухався горя цього, коли був мировим посередником! Я зараз напишу вам скаргу до окружного суду (Мокр., П’єси, 1959, 281);

Мирови́й суддя́ — суддя, що розглядав дрібні кримінальні й цивільні справи.

— Се було ще з того разу, Як я з царського указу Мировим суддею став (Фр., XII, 1953, 8).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мировий — мирови́й 1 прикметник пов'язаний із полюбовним розв'язанням суперечки мирови́й 2 іменник чоловічого роду, істота суддя Орфографічний словник української мови
  2. мировий — -а, -е. 1》 Пов'язаний із полюбовним розв'язанням суперечки. || у знач. ім. мирова, -вої, ж., розм. Полюбовне вирішення суперечки. Зводити на мирову. Іти на мирову. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. мировий — МИРОВИ́Й, а́, е́. 1. Пов'язаний з мирним розв'язанням суперечки; // у знач. ім. мирова́, во́ї, ж., розм. Мирне розв'язання суперечки. І мировую тут зробили [латинці] На тиждень, два або і три (І. Словник української мови у 20 томах
  4. мировий — пи́ти (запива́ти) / ви́пити (запи́ти) мирову́ (зми́рщину). Миритися, уживаючи спиртне з цього приводу. — Зчинилася бійка! .. Крик… ґвалт… Насилу розборонили люди (супротивників), та й ведуть знову в шинок “мирову пити” (Панас Мирний)... Фразеологічний словник української мови
  5. мировий — Мирови́й, -а́, -е́ Мировой. Вже що піп ізв'язав, того ніхто не розв'яже, — хиба мировий розлуку дасть. Г. Барв. 498. Словник української мови Грінченка