митий
МИ́ТИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до ми́ти.
І покої не мазані [у сотника], І сволок не митий, І челяді нема дома (Т. Шевченко);
На Нелю вдарило запахом давно не митого людського тіла й поганого тютюну (Ірина Вільде);
Розривається серце за тим Одіссеєм розумним. Він-бо, нещасний, від любих далеко на хвилею митім Острові терпить біду (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- митий — ми́тий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- митий — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до мити. Мита хата діал. — хата, стіни зрубу якої не вкриваються обмазкою, а залишаються в натуральному вигляді. Великий тлумачний словник сучасної мови
- митий — МИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ми́ти. І покої не мазані [у сотника], І сволок не митий, І челяді нема дома (Шевч., II, 1963, 201); На Нелю вдарило запахом давно не митого людського тіла й поганого тютюну (Вільде, Сестри.. Словник української мови в 11 томах
- митий — Митий, -а, -е О хатѣ: съ гладко выструганной внутренней поверхностью стѣнъ, которыя не покрываются глиной, но моются. Шух. I. 93. Хату митую построїв. Мкр. Н. 41. Словник української мови Грінченка