мовити

МО́ВИТИ, влю, виш; мн. мо́влять; недок. і док., що і без прям. дод.

Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати.

– Ой ви, діти – квіти наші! Наварю вам горщик каші. Поїсте ви до смаку, – Мовить баба у кутку (Л. Глібов);

Останні слова Бульба вже мовив під тупіт і гуркітню поляків, які щільно підступили до табору (О. Довженко);

І тихо мовив [Іосиф:] – Де ти в бога Загаялась, моя небого? (Т. Шевченко);

– Я зважився відступити на один крок від документальної точності й зараз караю себе. Мовлю про останній спогад Загажного – з військового життя (В. Дрозд).

Говори́ти (мо́вити, виголо́шувати і т. ін.) кра́сно див. говори́ти.

◇ (1) До сло́ва мо́вити – уживається для вираження наміру принагідно щось сказати; варто зазначити.

До слова мовити, як не прикро, але сучасні драматурги, за невеликим виключенням [винятком], ще не створили в своїх п'єсах образів, рівних творінням наших класиків за силою соціального викриття й художньої виразності (З глибин душі);

(2) Ні́чого мо́вити – уживається для вираження незадоволення, обурення, захоплення і т. ін. з приводу чого-небудь; безперечно.

– Від самого рання нічого не їв, а тепер чекай на спеці, поки тебе пустять у хату! Нічого мовити – миле життя (М. Коцюбинський);

(3) Пра́вду мо́вити (мо́влячи) – уживається для підкреслення істинності того, про що йдеться, правдивості висловлювання; насправді.

– Та й сам я – мовити правду – не хотів би більш підійматись на ноги. Бог знає, чи трапиться вдруге так гарно вкластись спати (П. Куліш);

– Правду мовити, я не від того, щоб показати вам дещо (Ю. Смолич);

Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп'яні [фортепіано] (І. Франко);

(4) Так [би] мо́вити, у знач. вставн. сл. – уживається при бажанні висловитися більш точно, точніше охарактеризувати що-небудь.

В поетичних “Вечорах на хуторі біля Диканьки” він [М. Гоголь] показав український народ у святковій, так би мовити, одежі (М. Рильський);

Але, так мовити, чудо у нас це – дерево (справжнє, живе дерево) росте на дахові і навіть дає тінь... (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мовити — мо́вити дієслово недоконаного і доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мовити — Говорити, казати, кн. висловлюватися, р. мовляти; (на вічу) промовляти. Словник синонімів Караванського
  3. мовити — див. говорити; сказати Словник синонімів Вусика
  4. мовити — [мовиетие] моўл'у, -виеш, моўл'ат'; нак. моў, моўтеи Орфоепічний словник української мови
  5. мовити — -влю, -виш; мн. мовлять; недок. і док., перех. і без додатка. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. До слова мовити у знач. вставн. сл. — уживається для вирізнення слів, сказаних принагідно. Нічого мовити у знач. вставн. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. мовити — до сло́ва мо́вити. Уживається для вираження наміру принагідно щось сказати; варто зазначити. До слова мовити, як не прикро, але сучасні драматурги, за невеликим виключенням (винятком), ще не створили в своїх п’єсах образів... Фразеологічний словник української мови
  7. мовити — ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал. Словник синонімів української мови
  8. мовити — Мо́вити, мо́влю, -виш, -влять; мов, мо́вмо, мо́вте; мо́влячи Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. мовити — МО́ВИТИ, влю, виш; мн. мовлять; недок. і док., перех. і без додатка. Висловлювати вголос свої думки; говорити, казати. — Ой ви, діти — квіти наші! Наварю вам горщик каші. Поїсте ви досмаку, — Мовить баба у кутку (Гл., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  10. мовити — Мо́вити, -влю, -виш гл. Говорить. Мовивши слово, треба бути паном. Ном. № 10671. Казала б, та уста не мовлять. Г. Барв. 72. Раз то мовить по грецьки, удруге по турецьки. Лукаш. 43. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий. МВ. ІІ. 190. З великого жалю, я слова не мовлю. Лукаш. 83. Словник української мови Грінченка